Кілька кіл міліцейського пекла
Давно вже пішли в небуття опричники XX століття – Єжов, Ягода, Вишинський та їм подібні. Проте, на диво, жорстоке надбання цих вірних ленінців, а також друзів і соратників деспота Джугашвілі живе й процвітає в незалежній Україні. Деякі наші правоохоронці, на жаль, застосовують до людей тортури. Про це є чимало свідчень. Насамперед – з уст самих потерпілих, якщо, звісно, їм поталанило залишитися живими. За них промовляють також рідні та близькі.
– Зі своїм Володечкою ніколи не мала жодних клопотів, – зі слізьми на очах розповідає його мама Ніна Куценко. – Він був прекрасним сином і батьком. 13-го серпня 2003 року мій хлопчик зник безвісти. Звернулася за допомогою до міліції містечка Вишневого. Та все марно. Шукала самотужки. За кілька днів дізналася, що Вова потрапив до однієї з фастівських лікарень непритомним із безліччю тілесних ушкоджень. Десять днів пролежав у відділі травматології прив’язаним до ліжка без належної медичної допомоги. Третього вересня син помер. Поховали його в полі як невідому особу.
У процесі розслідування з’ясувалося: над Володею знущалися наші доблесні правоохоронці. Під час ексгумації виявлено, що ніс у чоловіка перебитий, ноги були попечені, на голові 12 глибоких ран і гематом. До того ж висушили його до кістки. А він же в мене був спортсмен-борець... Більше того, лівої нирки в трупі не знайшли, а права належала не йому. Напевно, постарався судмедексперт тієї фастівської лікарні, котрий, порушуючи закони, робив розтин. Побоїв на тілі мого сина не виявлено. Лише записано, що Володя помер од енцефаліту – запалення головного мозку.
Шукаючи правди, куди тільки не зверталася згорьована мати, аж поки не прибилася до порога громадської організації «Міжнародна ліга захисту прав громадян України». Із допомогою її лідера Едуарда Багірова Ніна Іванівна навіть побувала на аудієнції в Президента України. За словами пані Куценко, їй обіцяв допомогти Віктор Ющенко. Дав доручення Генпрокурору України Святославу Піскуну розібратися з цією кримінальною справою, яка вже так затягнулася, прийняти бідолашну жінку, котра в мирний час утратила єдиного й до того ж здорового сина. Проте Святослав Михайлович у таких випадках традиційно відмовчується.
– Як у цій країні простому смертному добитися справедливості, коли навіть доручення глави держави ігноруються, – бідкається правозахисник Багіров. – Прокурор Києво-Святошинського району успішно «кришує» наркоторговців, гальмує справу вбивства працівниками міліції 31-річного Володимира Куценка. Про це я неодноразово заявляв як публічно, так і в його кабінеті, дивлячись цьому посадовцю просто у вічі. Прокурор не виказав до мене жодних претензій. Не звернувся з позовом і до суду. Отже, прекрасно розуміє, хто він є насправді. Але цим особливо не переймається, бо, подейкують, має якісь родинні стосунки із Генеральним прокурором….
А ось 31-річному Анатолію пощастило більше. Він живий. Два роки перебуває в СІЗО. За що – не відає. Хоча йому також довелося пройти кілька кіл міліцейського пекла.
– Рідного брата моєї невістки Анатолія затримали 5 листопада 2003 року о 23.00. Затягнули до автомобіля й одразу почали бити, – каже Галина Музиченко. – Вимагали якогось зізнання. Потім завезли до РВВС, що на Повітрофлотському проспекті. У журналі про доставку туди цієї людини – жодного запису. Завели до одного з кабінетів, де знову примушували підписати папери про вчинення ним якихось протиправних дій. Анатолій не погодився. Тоді його знову били, цілу ніч садили на шпагат. Як тільки від утоми падав, знову підіймали… А на ранок вивели до гаражних боксів, прикували до них наручниками. Поливаючи тіло холодною водою, реготали й обіцяли з нього зробити «генерала Карбишева»… Потім Анатолія перевели до відділку на вулиці Шутова. Там його випадково побачив знайомий. Так через два дні після зникнення ми «знайшли» Толю. За допомогою пані Карпачової зафіксували факт не лише побиття, а й катування правоохоронцями невинної людини. Нібито міліціонерів засуджено… умовно. А чи не означає це, що вони й надалі продовжують виконувати свої функції? Анатолій же і по сей день перебуває у слідчому ізоляторі.
Картина, безумовно, непристойна для держави, яка прямує до Європи. Там нас не розуміють з багатьох питань і з цього – зокрема. Щодня Міжнародна ліга захисту прав громадян України отримує безліч скарг на протиправні дії працівників міліції. Чимало їх пишуть і кияни. З лютого по вересень від мешканців Голосіївського району надійшло 13 скарг, Дарницького – 37, Деснянського – 6, Дніпровського – 17, Оболонського – 22, Печерського – 43, Подільського – 2, Святошинського – 29, Солом’янського – 19, Шевченківського – 33.
– Усі скарги обов’язково перевіряють, – стверджує Едуард Багіров. – У більшості випадків ще раз підтверджується, що деякі працівники міліції фізично знущаються над затриманими. А службовці органів прокуратури доволі часто відмовляють громадянам у порушенні кримінальних справ за фактом катування. У таких заявах вони вбачають намір постраждалого уникнути справедливого покарання, а тому останній організовує наклеп на добропорядного міліціонера. Відверто кажучи, від такої логіки тхне страшними й безправними тридцятими, що їх наші батьки й діди пережили в минулому столітті.
Представники Ліги захисту прав громадян України переконані, що Святослав Піскун має негайно піти у відставку. З цим, власне, вони й звернулися до Віктора Ющенка.