Замість раю – пекло
Цьогорічного квітня Апеляційний суд міста Києва виніс рішення про скасування постанови Київради № 198/700 від 21.12.1999 р. про передачу громадянам Сабодану Віктору Маркіяновичу та Лебедю Петру Дмитровичу «у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлових будинків і господарських будівель у Печерському районі за рахунок земель міської забудови на вул.Землянській, 10-а». Депутати Київради, коли приймали цю постанову, мабуть, не відали, що передають комусь у власність землю селянина Власа Тараненка, якою він володів на законних підставах (є документальні підтвердження) із 1913 року. А сам Влас Іванович не міг здогадуватися на початку XX століття, яких клопотів він завдасть своєму онукові, кадровому робітникові заводу «Арсенал» Віктору Береговенку.
У родинному обійсті
На своїй землі (приблизно 18 соток) в урочищі Звіринець старий Тараненко звів будинок. І якою б не була влада, після 1917-го, йому, селянинові, ніяких перешкод не чинила. Більше того, після смерті старого Тараненка неодноразово підтверджувалося право його дочок-спадкоємниць користуватися ділянкою на власний розсуд. Перед війною єдиною господаркою садиби стала мати Віктора Береговенка.
Його батько, Семен Береговенко, мужньо воював із фашистами на фронті і загинув, визволяючи Київ. А бойові побратими воїна тоді ж знайшли під уламками розбитого фашистами будинку на вулиці Землянській маленького Вітю, який вже ледь дихав. Як ви здогадалися, це і був спадкоємець дідової власності в урочищі Звіринець. По війні хлопець закінчив ремісниче училище і став, як і його батько, слюсарем-арсенальцем. Будинок поступово привели до ладу. Віктора Семеновича на підприємстві на квартирний облік не ставили як такого, що має власне житло. У 1979 році померла його мати, Марія Власівна, згодом робітник вирішив приватизувати родинне обійстя. Наштовхнувся на шалений супротив можновладців. Однак він чоловік наполегливий і послідовний. Тому здолавши всі перешкоди, таки отримав свідоцтво на право власності. Тож ділянка, що одним з чотирьох боків межує з Ботанічним садом, стала його. Розкішне місце, з якого відкривається широчінь задніпров’я – жити б та жити. Але не дають. Пастирі людських душ життя робітника «Арсеналу» перетворили на кошмар.
І гріха не боятьсяА справа в тому, що на цю чудову ділянку поклали око громадяни Віктор Сабодан і Петро Лебідь. Мабуть, саме час повідомити читачеві, що Віктор Маркіянович Сабодан – це мирське ім’я предстоятеля Української православної церкви (Московського патріархату) митрополита Володимира. А пан Петро Лебідь – він же Лаврський владика Павло. Навіщо цим людям місце для будівництва саме у Звіринці? Енциклопедичний довідник «Київ» (К., 1982, стор. 194) повідомляє: «Звіринець – історична місцевість на Печерську в Наводницькій долині і на прилеглих до неї дніпровських пагорбах». Територія ця була улюбленим місцем полювання київських князів, а сьогодні вона ще й зливається з Ботанічним садом.
Як на когось: хіба для пересічного робітника створив Господь цю землю!? Тож не дивно, що за користування ласим шматком Звіринця розгорілася запекла боротьба, втягнутим у яку виявився Печерський районний суд Києва, Апеляційний суд міста, народні депутати, телевізійні канали. Локальні перемоги одержують часом «святі» отці, а часом Береговенко. на його користь, зокрема, свідчить рішення Печерського суду від 14 серпня 2001 року. Вікторові Івановичу Береговенку важко заперечити, бо на його боці експертний висновок Інституту держави і права ім. В.М.Корецького Національної академії наук України, в якому з посиланням на конкретні документи доведено його право користуватися ділянкою. До того ж він – дисциплінований користувач, винятково справно сплачує всі податки. Але в активі його опонентів були дуже впливові люди, серед яких і з Адміністрації колишнього президента України. І спрацьовує відомий закон джунглів.
Іще в таких випадках згадується прислів’я «Хто з ножем, той з м’ясом». Утім, відкиньмо емоції і звернімося до документів. 22 липня 2003 року – постанова про відкриття виконавчого провадження, яке спрямоване проти Береговенка В.С. (воно підписане державним виконавцем І.О.Подкаурою). Цей документ за № 2-3052 досить цікавий. Його… немає ані в матеріалах справи, ані в книзі реєстрації Печерського районного суду, ані в матеріалах виконавчої служби.
А на ділянку Береговенка з цією постановою приїжджають «круті» хлопці, виставляється приватна охорона. А до того ще горить будинок Береговенка. Він завозить для його ремонту будівельні матеріали, які використовуються… і для будівництва двох великих котеджів на його землі. Чиїх котеджів? Неважко здогадатися.
Зараз касаційна скарга і справа Береговенка у Верховному Суді України. Чекають свого розгляду. Водночас «команда» арсенальця, у складі якої адвокат А.Загура, пропонує просте і водночас правильне рішення. Хоче держава зробити подарунок громадянам В.Сабодану і П.Лебедю – хай робить, але ж не за рахунок Береговенка. Тому пропонується мирова угода: нехай Віктору Семеновичу запропонують іншу земельну ділянку з компенсацією (обов’язково з компенсацією, бо одна сотка звіринецької землі коштує 40000 доларів), а також нададуть гроші для будівництва житла. Чиновники начебто погодилися. І запропонували Береговенку ділянку у Шевченківському районі Києва. Але вона аж ніяк не влаштовує слюсаря-арсенальця. Протистояння триває.