Туркотливе горлечко
До цих птахів в Україні ставлення особливе. Їх шанують і люблять, оберігають та принаджують до своїх обійсть, бо без туркотіння горлиць весь світ видається німотним та спорожнілим. Пам’ятаю ще з дитинства, як тільки в кроні розлогого клена чувся тихий, дзюркотливий, ніби аж боязкий та сумирний голос горлиці, бабуся, просвітлівши очима, говорила: «Оце вже дожили до справжнього тепла». І справді, після прильоту диких голубів, якщо й псується погода, то не на довго. А коли задощило, чекай, як горлиця затуркоче, тоді й вигодиниться. Та й нинішньої осені ці милі пташки не поспішали відлітати, бо відчували, що похолодає нескоро.
Що хочемо, те й чуємо
Дикі голуби віддавна мешкають поруч з людьми, не бояться їх, хоча ніколи не даються до рук та не підпускають близько до себе. Ходять повагом по подвір’ю, збирають невидимі зернятка, що їх пропустили домашні кури, але, щойно наблизишся до них, одразу пурхають на гілку повище. Весільний сезон у голубів, здається, триває все літо. Бо від травня до вересня зрання й допізна чути ніжне й приємно-монотонне «тур-тур-тур»… Ці звуки видає самець, залицяючись до своєї подруги.
Оскільки трелі кавалерів майже не втихають, бо період гніздування в них таки й справді триває майже все літо, бо у той час, коли одні птахи вже мають пташенят, інші тільки починають будувати гніздо, люди часто «перекладають» їх мову на свою. Ось і цього літа довелося мені відпочивати у рідних на Полтавщині, де на вулиці чи не на кожному високому дереві – сімейка диких голубів. Вранці, вийшовши на подвір’я, почула як господар незлобиво сказав: «О, вже зарядили: «Бабусю! Бабусю!» На базар вона поїхала. Прилітайте пізніше!»
Моєму татові в закличних туркотіннях голуба завжди чулося: «Сиди тут! Сиди тут!». Його ж приятелеві, коли приходив на похмілля в часи горбачовської тверезості, завжди чулося: «Чекушку! Чекушку!» І він приречено-співчутливо зауважував: «Он і птахові, мовляв, хочеться похмелитися, так до другої години зась».
А голуб у шлюбний період забуває про все та не зважає на розмови, знай туркоче, надуває шию і небавом опускає голову. Підійшовши ближче, можна почути, що він між своїми звичними колінцями ще й легенько поклацує. Забачивши ж, що подруга сіла на землю, кавалер миттю опиняється поряд і починає кружляти навколо неї, розправляти крила та дріботіти, ніби витанцьовуючи, аж поки та не згодиться на ближче спілкування.
Сизо-охриста краса
Можливо, декому дикі голуби здаються не такими гарними, як їхні родичі, приручені та виведені людьми, а дарма. Досить придивитися до цих пташок і відкриєш для себе таку непоказну й чисту красу. У більшості голубів голова блакитнувато-сіра, спина вохристо-бура з лускатим великим малюнком, що переходить і на крила. На шиї поперечні чорні з білуватим смужки, зоб, груди й передня частина живота сірувато-рожеві та ще й з відтінками. Довершують картину довгий, схожий на опахало хвіст з білою смугою та темно-сірий дзьоб. А маленькі круглі очі виблискують на сірому тлі немов золоті намистинки. Самка трохи менша і блідіша, але в усій її поставі така лагідність і сумирність, які дивним чином поєднуються з недоступністю та аж ніби бундючністю в період весільних ігор, що мимоволі зупиняєшся, аби помилуватися. До речі, про вік птаха можна дізнатися по смужках на шиї. У молодняку вони взагалі відсутні.
Серед багатьох видів горлиць, що віддавна водяться в Україні, найчастіше зустрічається горлиця звичайна, як її класифікують орнітологи. Живе вона не лише в селах, а й у невеликих лісочках, гаях, парках, навіть алеях. У Києві їх чимало у парку «Нивки» та Сирецькому гаю, але днями зустріла парочку сизокрилих неподалік пам’ятника Тарасу Шевченку у парку навпроти університету. Шукали здобичі вони осібно від чималенької зграї їхніх міських родичів.
Не гніздо, а решето
Горлиці зазвичай гніздяться на узліссях, у парках та інших лісонасадженнях. Гніздо будують, якщо це можна так сказати, із хмизу та корінців рослин, розташовуючи його на деревах або високих кущах. Голуби хоч і не нападають на порушників їхнього спокою, але завжди, як куріпки чи качки, намагаючись відвести непрошеного гостя від гнізда, прикидаються пораненими чи хворими. За моїми спостереженнями місце для висиджування пташенят мало схоже на гніздо. На перевитому хмелем майданчику голуби поклали кілька тоненьких тендітних гілочок. Робили це досить цікаво. Самець приносив по одній травинці чи гілочці, а горлиця, сидячи на місці, вибраному для гнізда, то підсовувала їх під себе, то розкладала навколо. Вийшло зібране абияк житло, таке дірчасте, що через дно видно було двоє білих з кремовим відтінком яєць. Обидва птахи насиджували їх два тижні по черзі.
Одного разу із цікавості підійшла занадто близько, пташка миттю спурхнула й ніби впала на землю майже до моїх ніг. Я швиденько відійшла, але голубка полетіла аж на вершечок акації й звідти пильно стежила за мною. Довелося відійти подалі. Невдовзі горлиця повернулася, сіла на гніздо і спокійно, м’яко прикрила пір’ячком кладку, схилила голівку, блиснула темним, обведеним малиновим обідком оком, і ніби замислилась.
Голуби дуже турботливі та віддані батьки. Вони не залишають гнізда з пташенятами навіть у разі небезпеки. Народжені голими та безпомічними пташенята дуже швидко ростуть, уже на 20-21-й день вони добре літають і невдовзі стають самостійними та залишають не лише батьківське гніздо, а нерідко й ділянку, де воно розташоване. Молоді голуби збираються в самостійні зграйки по 7-10 пташок і так живуть до осені.
А пташине молоко таки буває
І саме в голубів. Ним вони й вигодовують своїх пташенят. Ще до появи голеньких сліпих малят у голубів в організмі виробляється особлива хімічна сполука – пролактин. Під її дією внутрішні стінки вола (розширення стравоходу для подрібнення їжі) набухають і ніби розкришуються, утворюючи білувату сирну масу, багату на жири та інші поживні речовини. На вигляд вона дуже схожа на жирне молоко.
Голубенята ж народжуються з довгенькими дзьобиками. Вони по черзі засовують їх в мамин рот – збоку, в куточку дзьоба, а та відригує трохи так званого молока. Так голуби годують своїх малят упродовж перших 10-18 днів, а потім уже дають насіння дерев і бур’янів, зерна злаків і ягоди.
Горлиці за літо виводять пташенят двічі. Тож турбот у них багато: залицяння і воркування, облаштування гнізда, годування малечі. Буває й так, що в одному гнізді малят ще треба годувати, а поряд, у другому, лежать яйця.
До речі, цікаво що й п’ють голуби інакше, ніж інші птахи: зануривши дзьоб, вони просто смокчуть воду, аж поки втамують спрагу, а не раз-по-раз опускають і піднімаючи голову, як, наприклад, горобець чи синичка.
Більше користі, ніж шкоди
Звичайні горлиці зерна з колосків і волотків не викльовують, а збирають його лише на землі. А от соняшникові ці птахи іноді завдають шкоди. Під осінь вони зосереджуються на його посівах і викльовують з кошиків насіння. Однак звичайних горлиць не можна вважати шкідливими птахами, хоча б тому, що вони значно більше приносять користі, знищуючи насіння бур’янів.
Усі голуби швидко літають – до 185 кілометрів за годину і можуть долати великі відстані. Це стосується, звичайно, диких, а не тих, що нишпорять у нас під ногами і звикли до подачок. Оскільки дикі сизі голуби легко приручаються, від них за багато тисячоліть люди вивели майже дві сотні найрізноманітніших пород голубів. Але, на щастя, не перевелися й горлиці – дикі та вільні птахи, без своєрідного голосу яких природа втратить свою казковість та неповторність.