Румеї та уруми – то наша Еллада
Румеї та уруми проживають на південному сході нашої країни, у так званому Дикому Полі. Якщо по-сучасному, то в Приазов’ї. Це Донецька область, околиці Маріуполя. Днями поблизу цього міста в поселенні Старий Крим відбулося найголовніше щорічне зібрання, велике свято українських греків Мега Юрти, яке проводять на Різдво Пресвятої Богородиці. Про його чимале значення для цієї національної громади свідчить хоча б присутність на ньому заступника міністра закордонних справ Греції та консула цієї ж республіки в Україні. До речі, консульство розміщено в Маріуполі, що доводить зацікавленість метрополії долею своїх заморських, приазовських, братів. Направду, побувавши там, приємно був здивований, наскільки потужна й активна ця громада. Своїм масштабом дійство поступалося хіба що античній Олімпіаді. Стадіон у Старому Криму нараз, мовби провалився в часі, сягнув глибини віків, заповнився прекрасними грекинями в білих одежах і з вінками в руках, легкоатлетами (класична борня на грецьких святах обов’язкова, немов сиртакі), а ще співаками і навіть традиційним вогнем у глибокій чаші. Свято було організовано за підтримки управління культури Донецької облдержадміністрації.
Не плагіат, а історія
Це не помилка, Старий Крим справді є і на Кримському півострові, і в Приазов’ї. Більше того, в околицях Маріуполя є й Ялта, й Урзуф, і ще кілька десятків поселень з кримськими назвами. Це не плагіат, це – історія. Визначним цьогорічне Мега Юрти вважається тому, що саме в ці дні греки України відзначають 225-ту річницю завершення свого переселення із Криму сюди, в Дике Поле. Отож, прийшовши в ці голі степи, вони заснували села, які й назвали на честь тих місць, звідки вийшли. То були 1778-1780 роки, то був указ російської монархині Катерини ІІ. От і прийшли греки на береги Кальміуса та Меотиди й осіли на них. Про причини переселення суперечка не втихає досі. Навіть на цьому святі з високої трибуни, на яку сходили почергово голови місцевих грецьких громад. За офіційною проросійсько-радянською версією, зглянулася над нещасними греками «добра цариця», дозволила їм покинути насиджені понад 2 тисячі років місця, щоб порятувати від «злих татар». Митрополит Ігнатій тоді начебто написав прохального листа до імператриці, щоб вона надала його народу території, аби уникнути кровопролиття.
На святі мені пощастило познайомитися з Галиною Чумак, справжньою грекинею, директором Донецького обласного художнього музею. Вона, як і більшість сучасних дослідників, іншої думки щодо тих давно минулих днів. До речі, прізвище в неї зовсім українське тому, що хтось з її предків свого часу зачумакував, – возив сіль з Азова на північ. Пані Галина впродовж 32 літ займається археологічними розкопками в древніх еллінських містах-колоніях. А донедавна працювала в управлінні культури Донецької облдержадміністрації.
– Це справжня нісенітниця, буцімто народ добровільно захотів покинути благодатний і рідний Кримський півострів і подався казна-куди, – каже вона. – Гадаю, все відбувалося насильно, з конкретними жорсткими умовами. Приміром, збереглися грамоти російської монархині про те, що греки мають на нових місцях узятися за землеробство, обробляти цілину Дикого Поля. Я давно працюю в науковій експедиції у Криму, тому можу пояснити настанову цю так: на півострові греки займалися виключно виноградарством і скотарством, там нема де розвивати велике землеробство тому, бо інші умови. Тож хіба їм так кортіло йти ген куди, аби тягти незнану лямку?
Існує ще й інша версія, хоча донедавна українофоби не хотіли її визнавати. Незадовго до цього указу Катерина ліквідувала Запорозьку Січ. Але з козаками жарти кепські – порохова діжка на півдні імперії їй не дуже подобалася. Отож, вона чи то сама надумала, чи хто нарадив, запалилася розділити донських і запорозьких козаків якимсь іншим людом. На той час на цю роль в історії претендували тільки греки і татари. Татар переселяти в Приазов’я було ризиковано: по-перше, козаки іновірців розбили б з превеликим задоволенням, а по-друге, тоді не так далеко від цих меж була ворожа Москві Черкесія, з якою татари спільну мову завжди б знайшли. Тому-то «Катька» вирішила – нехай ідуть греки! Адже вони православні, мирні, працьовиті, а козаки пам’ятають, що їхня віра була принесена на українські землі саме з Греції, тобто не переб’ють, зживуться. Для цього вона домовилася з татарами, аби ті полякали греків, порізали трішки. Отак і виник міф про «велику милість російської імператриці».
– Я також вважаю, – сказала Галина Чумак, – що Катерина ІІ домовилася з татарами. Чимало свідчень цього можна знайти, досліджуючи документи того часу.
Ось як на території Приазов’я з’явилися уруми та румеї – наші греки. Хоча народ має нібито дві назви, однак це той самий люд, грецький, православний. Тільки румеї розмовляють на одному з варіантів давньоеллінської мови, а уруми на тюркському варіанті. Обидві назви означають одне – «римські», і сягають часів розділення Римської імперії на Східну та Західну.
Хоч Греція й погодилася прийняти всіх...
Пані Чумак, опріч своєї основної роботи, веде ще й громадську – у Донецькому товаристві греків головує в організації жінок-грекинь.
– Донецьке товариство дуже діяльне і найстаріше з усіх грецьких в Україні – нам 15 років, – розповіла вона. – Тільки після здобуття незалежності 1991 року ми змогли організуватися, взятися усім гуртом за відродження національних традицій, культури. А до того, в умовах російсько-більшовицької дійсності, не могли й греками називатися. У часи тоталітаризму тисячі греків постраждали тільки за свою національну приналежність. Із власного досвіду можу розповісти, що довго вагалася, як записатися в радянському паспорті в графі «національність». Спочатку думала українкою, але зважила, що можуть подумати, що я єврейка, і так ось ховаюся. Записалася грекинею.
– На цьому святі, мов на Олімпійських Іграх, стільки команд, щоправда фольклорних, аж диву даєшся…
– Згідно з офіційними даними, в Україні 150 тисяч греків. Проте, гадаю, що нас принаймні втричі більше. Ми друга за чисельністю національна громада в Україні. Усі наші місцеві товариства об’єднані у Федерацію. І перед кожним стоїть конкретне завдання, як працювати на відродження. Наша мета – пошук втраченого (мова, кухня, вишивка, народний одяг, танці, пісні). Особливо заслуговує на добре слово молодіжна організація греків. Для молоді влаштовуються концерти, різні акції, змагання. А також є в нас Об’єднання лікарів-греків, які працюють під патронатом Всесвітньої організації греків САЕ. Виїздять спеціальними групами в грецькі села Приазов’я й надають безплатну медичну допомогу. Загалом на рівні уряду в Афінах було ухвалено рішення надавати приазовським грекам рівні права з усіма греками, які живуть поза межами Греції. Тож ми отримали право на грецький міжнародний паспорт, згідно з яким відрізняємося від громадянина Греції тільки тим, що не маємо права голосувати. З цим документом можемо вільно пересуватися країнами, які не вимагають від грецьких громадян обов’язкових віз.
– Мабуть, тепер чимало молодих румеїв та урумів подалися за кордон?
– Зовсім ні, – посміхається пані Галина, – виїздять хіба що на роботу, тимчасово. А там не залишаються. Ми в Греції такі ж чужинці, як і інші. Нас там не вельми охоче чекають. Тому такої тенденції, як масовий виїзд греків до Греції, у нас нема. Нам і тут непогано.
За Хрущова всі дерева вирубали
– Грецьке населення переважно сільське. У селах старші люди спілкуються виключно грецькою, молодь здебільшого – російською, та й між урумами та румеями вона є мовою спілкування. Та що не кажіть, із чотирьох основних етносів Донецької області саме німці та греки охоче розмовляють українською. Чого не скажеш про росіян та українців. Я все життя прожила в місті, а грецьку чула в селі, на канікулах.
– Чим особливі ці села, як їх відрізнити від інших, тих же німецьких?
– Пам’ятаю, що років тридцять тому в кожному дворі стояла піч, де пекли хліб. Печі були цегляними й побіленими. У кожного господаря в коморі стояв величезний ящик, де зберігалося причандалля для пекарської роботи. Основною їжею для нас завжди були хліб, сіль, часник, помідори. Купалися дітьми в Кальміусі, брали з собою піту, натерту часником, і так цілий день. У внутрішньому інтер’єрі сільських грецьких хат мало що збереглося до наших днів, тільки в старих будинках. Воно й зрозуміло. А колись, пригадую, у нас у хаті була широченна софа з подушками від стіни до стіни, поряд з піччю. На ній ми бавилися та спали вночі. Тепер таку софу рідко де знайдете. Картопля в нас ніколи не родила. Дрібненька така, як горіхи. Тому що ґрунт дуже кам’янистий. А коли вийшов указ про податок на дерева, за Хрущова ще, то грецькі селяни змушені були вирубати всі свої сади. Зрубали і зажили ще бідніше.
– Але ж по національних костюмах, які ми бачимо на Мега Юрті, не скажеш, що греки бідно живуть.
– За радянської влади, коли майже кожна сім’я втратила свого годувальника, то справді кепсько було. Переслідували тільки за національність. А в наші дні ми зовсім по-іншому почуваємося, навіть порівняно з греками, які живуть у сусідніх країнах. Повірте, не дарма греки не покидають Україну. Ми тут 2500 років, тому відчуваємо пульс епохи.