Кладовище мертвих дерев

Добру справу роблять зеленбудівці, спилюючи хворі, старі дерева. Зовні міцні, але всередині вони трухляві і геть порожні. Трохи сильніший вітерець, і рослинні велетні починають ламатися, падати. Добре, що хоч не на голови людей. І протести киян щодо нібито знищення зелених насаджень були б набагато меншими, якби вони на власні очі побачили те гниляччя всередині стовбурів. Та виникає ще одне запитання:  куди дівають оту деревину? Кажуть, вивозять на переробку до деревообробного комбінату. Але побачене мною в заповідному Сирецькому гаю змусило переконатися: ох, лукавлять лісові санітари!

Добре накатана машинами лісова дорога, що починається по закінченні вулиці Салютної одразу за дитячою базою «Динамо», веде вглиб  Сирецького гаю. Співають пташки, гомонять діти на сусідньому футбольному полі, десь попереду чутно гуркіт потяга – там у низині проходить залізниця. Зусібіч тягне димком. То навколо численних самотужки облаштованих з пеньків місць відпочинку компанії палять багаття і смажать шашлики. Тим паче, що нещодавно ліс чистили і  сухих гілок вистачає. Йду далі.  Ось перший яр. Його перетворено на звалище сухого листя, а водночас й іншого сміття. Хтось усе це вже палив. Бачу між дерев якусь споруду. Біля неї височіє високовольтна вежа, від якої тягнуться дроти до іншої вежі. Дроти лише між ними і нікуди далі не йдуть. Зрозуміло: це вже нікому не потрібно. Споруда ж – то потенційна трансформаторна підстанція, бо від неї у незасипаній канаві прокладено бетонні кабельні короби. Стіни розписано – від «Тут були…» до лайки. Та найцікавіше бачу трохи подалі. Величезна купа попиляних стовбурів дерев. Навалені один на один, вони справляють гнітюче враження. Їх тут сотні! Дубові, липові, тополеві, акацієві… Величезні, що й втрьох не охопити, і тоненькі.  Чимало трухлявих, з наскрізними дуплами, а трапляються й зовсім здорові.

Між стовбурами видно сліди бульдозера. Він, мабуть, зсував їх кудись, аби звільнити місце для звалювання іншої деревини. Так ось чому дорога до цього місця така накатана. Возять і возять сюди  спиляні в місті дерева.  А бульдозер їх скидає у глибокий яр. Он, виявляється, де той деревообробний комбінат – у заповідному гаю!

Сотні тонн деревини перетворюються на трухлятину, захаращують зелену оазу посеред міста. Переробникам вистачило б цієї цілком придатної для роботи сировини на кілька місяців. А то й на дрова перетворити її можна – щороку перед зимою столична влада купує для пільговиків таке паливо. Та, мабуть, нікому до Сирецького гаю діла немає. Захаращеного, просоченого димом багать, із величезним кладовищем мертвих дерев.