Його високопреосвященство Рішельє
Ми, мабуть, не звернули б уваги на цю дату – 420 років із дня народження, і на цю людину – кардинала Рішельє, якби не зачитувалися «Трьома мушкетерами».
Якби старший брат Армана-Жана дю Шиллі дю Плессі не пішов у ченці, Александр Дюма-батько не написав би своїх «Мушкетерів». А ми ніколи не дізнались би про найвидатнішого політика, інтригана, кулінара і любителя котів – кардинала Рішельє.
Коли двадцятирічному нащадку зубожілого дворянського роду дю Плессі, яким був Арман, запропонували успадкувати титул єпископа, він не дуже втішався. Юнак мріяв про кар’єру королівського гвардійця. Але в ім’я спасіння роду людського і для поліпшення сімейного бюджету 1606 року йому таки довелося прийняти постриг і небагату єпархію в Люсолі. Коли молодий абат приїхав до Риму, Папа Римський Павло V благословив його, подивувавшись, щоправда, вікові: «Ви кажете, вам двадцять сім?» Після церемонії новоспечений єпископ сповідався, де з’ясувалося, що двадцять сім йому виповниться лише через шість років. Павло V сказав на те: «Буде справедливим, що юнака, мудрість якого перевершує його вік, підвищать у званні достроково!»
Через кілька років Рішельє було представлено першому французькому Бурбону. Генріх IV Наварра був у захваті від начитаного і красномовного єпископа й обіцяв йому портфель міністра. Якби не ніж Равальяка… Після смерті короля влада перейшла до Марії Медичі. Її шестирічне царювання було відзначено будівництвом Люксембурзького палацу і численними змовами проти її малолітнього сина – Людовика XIII. Рішельє, як єпископ, намагався примирити Луї з матір’ю. Він молився за порятунок династії, писав трактати і прикликав перів Франції стримати свою гординю і підкоритись королю. Супротивники, а їх у червоного кардинала було чимало, злословили: «Через надмірне читання книг Рішельє збожеволів. Його волання про обов’язки і право – усе це маячня!» А коли духівник королеви перейшов на бік її сина, пери Франції сказали: «Виявляється, зрадництво – питання ціни, а не совісті!» На цей випад кардинал відповів мовчазною згодою і вердиктом, який урізав права аристократів. 29 квітня 1624 року Людовик XIII запросив кардинала на королівську нараду. Він прийшов і так глянув на присутніх, що всі одразу зрозуміли, хто в країні господар.
Кардинальство Рішельє продовжувалось вісімнадцять років. За словами сучасників, політика червоного кардинала була подібною до рухів його улюблених кішок: м’яка хода, миролюбне муркотання і несподівані пазурі. Насамперед кардинал, як найголовніший міністр Франції, заборонив дуелі. Охочим помахати шпагами пропонували або Бастилію, або військову службу: «Бийтесь досхочу, але за Францію!» І ще: аби уникнути бійок за обіднім столом і каліцтв, і передусім для того, щоб убезпечити короля, Рішельє наказав закруглити всі столові ножі.
Коли зі змовами було покінчено, кардинал втрутився в діяльність цеху галантерейників і з метою економії тканини заборонив виготовляти носові хустки неправильної – не прямокутної форми. Блискуча французька аристократія угледіла в цім зазіхання на найсвятіше – на придворну моду. Та невдоволення короля було втішне новим соусом від Рішельє (його ми називаємо провансальським майонезом). А на нові випади ворогів кардинал відповів жорстокою під-ступністю. Доноси, підробки, інтриги, шпигунство – він нічим не гребував. І поводився, звичайно, не по-гамлетівськи. Але Франція уникла революції і вся Європа танцювала під її дудку. Гугеноти після взяття Ла-Рошелі забули про сепаратизм і помирились із католиками. Торгові французькі судна стали плавати в Америку, і їхні колоніальні факторії перетворилися в міста.
У грудні 1642 року Франція готувалася до тріумфу в Рокруа. Велика держава із сильною армією і могутнім державним апаратом, з міцним лівром і упорядкованим законодавством дозріла для будівництва Версаля, піренейських перемог і театральної доби Людовика-Сонця. Тріумф був затьмарений несподіваною (як для кого) смертю кардинала. 5 грудня 1642 року його преосвященство герцог Рішельє попрощався з королем і сказав: «Моєю першою метою була велич вашої величності, моєю другою метою була могутність королівства».