Час невблаганний і стрімкий, наче течія гірської річки, – хоч як намагайся її спинити, а хвилі все одно котяться все далі і далі. Не встигнеш озирнутися, як молодії літа вже ген-ген позаду, а на порозі – старість. Утім, щира, добра людина і в свої 60 чи 70 залишається такою ж, хіба що життя натрусило сивини у волосся та додало зморшок на обличчі, але й вони по-своєму красиві. Хтось днями просиджує на лавці біля під’їзду, забиває «козла» у затінку, хтось бавить онуків, інші віддають перевагу...
