«Полякали» бабусю
Перед тим як розтрощити ударом сокири голову 72-річній Валентині Степанівні, її жорстоко катували. У забризканій кров’ю кімнаті залишився стілець, до якого убивця прив’язував свою жертву. У дворі правоохоронці знайшли полотняну торбинку, в якій, вочевидь, старенька ховала гроші, а поряд закривавлені медичні гумові рукавички.
Бабуся замінила матір
За підозрою в убивстві Валентини Степанівни було затримано її 22-річного онука. Двічі судимий за крадіжки Віктор О., угледівши працівників міліції на подвір’ї товариша, в якого гостював уже дві доби, кинувся навтьоки. Проте вже незабаром єдиний і улюблений онук загиблої розповідав про свій гріх.
Скільки хлопець себе пам’ятав, із бабусею жили удвох. Свою матір Віктор бачив не часто. Вона приїздила раз чи два на рік. Щоразу з новим залицяльником. За зачиненими дверима Тамара сварилася з Валентинтою Степанівною, а потім, прихопивши грошей та харчів, знову зникала на тривалий час. Після цих відвідин бабця довго була мовчазною і наче хворою. Укладаючи онука спати, втішала, що їм ніхто не потрібен, а коли внучок подорослішає, заживуть вони всім на заздрість, і чогось тяжко зітхала. У такі хвилини Вітькові було шкода бабцю, він обіймав її, говорив якісь заспокійливі слова і вірив разом із нею в щасливе майбутнє.
Коли йому виповнилося 12, мати з’явилася знов, як завжди, без попередження та гостинців. Вони саме з бабусею поралися у дворі. Тамара була блідою, знервованою, пошепки жалілася матері на якихось людей, просила вибачення. Віктор із розмови дорослих нічого не второпав. На ранок до школи його проводжала сусідка Оксана. Яка сказала, що бабуся терміново поїхала до столиці, а коли повернеться – не знає.
Валентина Степанівна повернулася аж через дві доби – зморена, заплакана, ніби сама не своя. Із болем у голосі повідомила хлопцю, що його матір народила сестричку. Однак від немовляти відмовилася. І хоч скільки переконувала Валентина «тих лікарів» зізнатися, кому віддали дитину, нічого в неї не вийшло. Не допомогли ні запропоновані гроші, ні сльози. Віктор ту розповідь слухав, затамувавши подих, і саме відтоді зненавидів свою матір.
– Вона хотіла своєю дитиною віддалити єдину рідну для мене людину – бабусю, адже з появою в нашому житті малої все пішло б інакше. Я дуже щасливий, що не вдалося повернути дитину матері, – сказав на допиті Віктор.
Після того випадку Тамара в рідному домі з’явилася за півроку. І знову з новим обранцем, тепер – на все життя. – Уперше лагідно поцікавилася в сина: чи поїде він із нею й татусем до Києва? Але така перспектива хлопця не радувала. Віктор усю ніч не спав, а рано-вранці зник із дому… Переховувався в товариша, аж поки за ним не прийшла бабця й не покликала вечеряти. Онук пішов за нею, лише переконавшись, що ні матері, ні «татуся» вже немає.
Дорослішав у в’язниці
– Жили ми бідно, хоча бабуся й працювала за трьох, – пригадує ті часи Віктор. – Я підростав і мені хотілося мати модні речі, магнітофон, мотоцикл. Тільки це було неможливо на ті гроші, що заробляла бабуся. Одного разу хлопці з сусіднього села обізвали мене жебраком, посміялися… Тож вирішив довести, що не гірший за них… Можливо, я б не крав авто з сусіднього двору, але того вечора вперше в житті напився зі старшими хлопцями, і вирішив поцупити машину, щоб покататися. Перед ними похизувався, а коли повертав, злякався, кинув машину, а за ніч її хтось розібрав на запчастини. Мене хотіли засудити на чотири роки, та бабуся зробила все, щоб отримав умовний строк, – продала чимало речей, позичила грошей де тільки змогла. Через рік я знову втрапив у погану історію – з другом обікрав колишнього голову нашого господарства, коли той із сім’єю був у відпустці. Бабуся, як не намагалася, врятувати цього разу не змогла. До нового строку додали й ту непогашену судимість. З тюрми повернувся минулої весни, бабуся зраділа, казала, що трималася з останніх сил, аби дочекатися. Корову мала, говорила, що гроші відкладає на моє весілля. Я з нею погоджувався, але ж знав, що її сподівання марні, мабуть, у матусю вдався. Та і хто ризикне вийти заміж за двічі засудженого? В ізоляції, де час минає дуже повільно, я багато чого передумав і додому повернувся з твердим наміром розпочати нове життя, дбати про бабусю і жити по-людськи. Тільки товариш мій – Гнат – збив мене з пантелику, а розпочалося все з того, що ми з бабусею посварилися. Через гроші, які вона не хотіла дати, аби я з друзями відсвяткував своє повернення.
Минуло два місяці як улюблений онук повернувся до рідного обійстя, одначе працевлаштовуватися і не думав. Більше того, коли старенька нагадувала Віктору, що нездужає, а грошей, виручених за продаж корови, вже не вистачає (треба ж йому бідолашному добре харчуватися, одягатися), він дратувався і, гримнувши дверима, зникав на добу, а то й більше. Сусіди бабцю жаліли, однак інколи розповідали, де і в якому стані її онук. Коли ж той, витративши останню копійчину, повертав додому як побитий собака й просив вибачення, вона пробачала йому, годувала й, скаржачись на своє здоров’я, умовляла взятися за розум.
Привів Гната до своєї хати
Напередодні трагедії сусіди знову чули, як сваряться бабця з Віктором. Усе вщухло несподівано, як, власне, і розпочалося, – молодик гримнув дверима, кинувши з порога, що більше його ноги вдома не буде, і попрямував у бік єдиного в селі генделика, біля якого цілодобово збиралися місцеві п’янички.
– Ані в Гната, ані в мене грошей не було. Коли ж попросили продавщицю відпустити горілку в борг, та почала репетувати і вказала на двері, – тихо продовжує Віктор. – Здається, Гнат їй дав ляпаса і вона пригрозила, що викличе дільничного. Самогонкою ми в той вечір таки розжилися. Випиваючи, розповів, що бабця дістає мене постійними моралями. Сказав, що, мабуть, поїду десь до Києва, бо терпіти її повчання не маю сили. Гнат, дізнавшись за скільки ми продали корову, запропонував полякати бабцю, щоб вона віддала гроші. Я ж не думав, що він здатен на таке! – Театрально здіймає руки Віктор. – І нічого не зрозумів, коли він зайшов додому, показав мені гумові рукавички, додав, що вся ця амуніція «на бабусю обов’язково справить враження». Він постукав у двері, бабуся його впустила. Я чув її крики, благання не вбивати, але був злий на неї і увійшов лише за мить до того, як Гнат вдарив сокирою. Побачивши мене, вона зраділа, закричала, що її убивають… Я не витримав, вийшов на вулицю. Зайшов, коли покликав Гнат, повідомив, що стара нізащо не хотіла віддавати грошей, але коли він припік її сигаретою, не витримала, все сказала. Міліцію я зустрів із полегшенням, а тікав, бо розгубився…
У селі, де народилася і прожила нелегке життя Валентина, все ще переповідають подробиці цієї історії. Ховали стареньку всім миром, приїхала й Тамара. Одначе наступного дня, зібравши нехитрий скарб, подалася в своїх справах, не виявивши навіть бажання побачитись із сином. Власне, він на неї й не ображається. Та й хіба можна ображатися на зовсім сторонню людину. А ось за бабцею, яка покладала на нього неабиякі надії, побивається, і, здається, розкаюється. Каже, сниться йому Валентина щоночі, умовляє не вбивати, і знову, як в останню мить свого життя, радіє його появі, простягає руки, аби врятував від нелюдських страждань.