Пригоди стодоларової асигнації
Сорокадев’ятирічний токар ВАТ «Поліграфмаш» Гога, він же Жора – людина сумирна і богобоязлива. Куди б не йшов, не їхав, при собі завжди мав Біблію. Люди кажуть, що іноді робітник навіть гортав сторінки суперкниги. Окрім відомих літер, напевно, шукав раціональне зерно. А в часи молитв просив у Всевишнього бути приязнішим до свого раба. «Боженька» змилостивився над Гогою й послав тому земну благодать. У вигляді стодоларової асигнації.
Де саме Жора знайшов «зеленого» Франкліна, сьогодні вже й не пригадає. Либонь, вважав недоцільним ділитися власною таємницею зі слідчим. Та хіба мало в Києві місць, де можна «знайти» й не таке. Було б лише бажання. Ось хоча б згадати ринок «Троєщина». Його назва фігурувала в судовій справі. Отже, пробираючись крізь натовп відвідувачів відомого базару, Гога раптом завмер од несподіванки. З асфальту на нього прохальними очима споглядав... американський президент. Огрядний чоловік із животом, що більше нагадував пивну бочку, раптом спритно нахилився й підхопив Франкліна. За мить асигнація опинилася у внутрішній кишені щасливця.
Душа богобоязливого співала. Проте багатотисячний ринок не звертав на нього уваги. Кожен розв’язував власні проблеми. Зраділий Жора поквапився до першого-ліпшого обмінника. Тут на нього чекало перше розчарування. Чемна дівчина висунула голівку у віконце й повідомила, що купюра – фальшива. Настрій у Жори погіршився. Але десь глибоко всередині ще ледь жевріла надія: касирка помилилася. Тож швидко почимчикував до другого обмінного пункту. А потім був третій, четвертий... Голова в Гоги йшла обертом. Усі оператори обмінників немов змовилися: повторювали ту огидну й трикляту фразу про підробку.
Психологічно втомлений Георгій «ненависного» Франкліна примостив серед сторінок Святого письма. І забув, аж поки через півроку знову не відкрив Біблії. На власника суперкниги тепер дивилися глузливі очі американця, мовляв, ну, що нині зі мною утнеш. Жора, не довго думаючи, вирішив перекласти вельми серйозну справу на свого товариша по роботі – 23-річного оператора верстатів Семена.
– Знаєш, хлопче, в обміннику на Троєщині мені на здачу підсунули фальшиву «сотку», – сказав при зустрічі Георгій. – Допоможи її збути. За роботу отримаєш 100 гривень.
Семен із радістю пристав на пропозицію колеги. До «операції» вирішив залучити ще одного чоловіка.
Другого дня зранку хлопець зателефонував своєму найкращому другу дитинства, бухгалтеру одного з київських залізобетонних комбінатів Федору й попросив того зайти до нього. Рівно о 12.15 представник розумової професії натиснув на кнопку дзвінка квартири Семена. Двері відчинилися. Рука господаря враз затягнула Федора в своє «лігвище». Друзі порозумілися одразу.
– Я знав, що купюра фальшива, – белькотів собі під носа на суді бухгалтер Федя. – Але мені потрібні були гроші. Та й Семену – найкращому другу дитинства – просто не міг відмовити, хотілося якось зарадити спільній біді.
План виявився нехитрим. Об’єкт обрали на вулиці Дегтярівській. До обмінного пункту підійшли вдвох. Біля вхідних дверей Семен дістав фальшивого Франкліна й з надією передав його Федору. Останній упевненою ходою почимчикував до омріяної мети.
– Десь о 14.45 у вікно побачила двох молодиків, – розповіла касирка Олена. – Певний час хлопці щось жваво обговорювали, ніби не наважуючись зайти до обмінного пункту. Це мене дещо насторожило. Нарешті один з них прочинив двері й підійшов, простягаючи 100-доларову асигнацію, попросив обміняти на гривні. Узявши до рук іноземну валюту, одразу зрозуміла, що підробка. Аби переконатися в правильності своєї здогадки, грошову одиницю піднесла до детектора. Окремі символи не світилися. Тож дійсно – у руках тримала фальшиву купюру.
Дещо пізніше це підтвердить і фахівець. У висновку проведеної експертизи він зазначив, що касирці Федір передав банкноту, виготовлену не на підприємстві, а поліграфічним способом з металографських кліше плоского друку. Глибокий друк зімітований шляхом створення тиснення в папері. При нанесенні серійного номера застосовувалася поліхромна копіювально-розмножувальна техніка...
Федора Олена повідомила, що він вручив їй підробну купюру. У цей час до стійки підійшов і Семен. Удвох вони вмовляли касирку, аби та повернула Франкліна. Дівчина відмовилася, водночас викликавши правоохоронців. Цікавий нюанс: друзі знали про наміри касирки, проте обмінний пункт не залишили. Здавалося, кинь ту «зелень» напризволяще, вчасно втечи від законо-слухняної Олени і... жодних проблем. Проте хлопці пішли іншим шляхом. Разом із дівчиною дочекалися приїзду міліції й потрапили на лаву підсудних. За собою, зрозуміло, потягнули й Гогу. І правильно зробили. Бо ж у цій історії насамперед винен збагачений життєвим досвідом Жора. На допиті в слідчого й у суді цей чолов’яга неодноразово заявляв, що він – глибоко віруюча людина. Одначе, схоже, душу йому гріли не святі рядки суперкниги. Спокою не давала «сатанинська» асигнація. Її будь-що чоловік намагався обміняти на справжні гроші, не гребуючи в процесі ані підступністю, ані брехнею. А як же в такому разі Святе письмо, де йдеться про любов до ближнього? Це Гогу зовсім не обходило. Мозок шахрая був налаштований на обдурювання ближнього...
Шевченківський районний суд повністю довів вину трьох невдах, котрі зберігали, перевозили й кілька разів за попередньою змовою намагалися збути підроблену іноземну валюту. Згідно зі статтею 199 ч. 2 Кримінального кодексу України хлопці на трьох отримали 15 років позбавлення волі. Щоправда, «чудовому» тріо тюремної баланди відвідати не судилося. У вітчизняному ККУ існують рятівні 75 і 76 статті. Керуючись ними, суд звільнив Жору, Семена, Федора від відбування призначеного покарання. Натомість 24 місяці – такий іспитовий термін – хлопці будуть під прискіпливим оком представників органів виконання покарань за місцем проживання. Не дай Боже, вчинити комусь із них протиправні дії – тюремні нари одразу стануть реальними.
…Четвертого винуватця цієї повчальної історії – фальшивого Франкліна – знищено.