Поплавський упіймав русалку
У четвер Михайло Поплавський презентував перший український підводний відеокліп «Ти моє сонце».
Ресторан «Авалон», напевно, найбільш морський у Києві, зустрічав столичний бомонд граційними реверансами і усмішками русалок. Від них довго не могли відірвати поглядів справжні чоловіки – Богдан Бенюк, Віталій Білоножко та Павло Зібров. Аж поки найкраща з них – майстер спорту з підводного плавання Валерія Яремчук не вибралася на берег.
«Ну, що, приступимо?» – співучий ректор України запросив гостей зайняти свої місця, і на екран імпровізованого кінотеатру накотилася чорноморська хвиля. За сюжетом, Михайло Михайлович – зовсім юний і не спокушений життям, безтурботно кидає камінчики на березі моря, мріє про любов і зустрічається з русалкою. Як чудово пірнати, цілуватися, радіти життю і ні про що не думати! Та молодість минає. І в Костропільській бухті з’являється білосніжна яхта «Олеся». За штурвалом той самий юнак: доросліший, міцніший, заможніший: життя вдалося – статок і достаток... Але від цього він ладен відмовитися – за одну лише зустріч із нею...
До цієї роботи Михайло Поплавський готувався два місяці. А ще два роки перед цим студентка університету культури Леся Мацко умовляла свого ректора взяти участь у підводних зйомках.
– Ну і як почувалися в компанії русалок – не залоскотали?
– Під час зйомок від них відбою не було. Хтось пустив чутку, що на головну роль русалку підбиратимуть за конкурсом. Десятки красунь просилися «в кіно». Відмовляти їм було нелегко. А від найнаполегливіших – аби не «залоскотали» – мусив рятуватися в морі.
– Хлопці зі знімальної групи розповідали, що вам довелось змагатися із самим Нептуном.
– Вони перебільшують. Бог морів улаштував шторм, що заважало підводним зйомкам. Наприкінці першого знімального дня я вирішив трохи поплавати. Зайшов у воду і сказав: якщо негода не припиниться, то відшукаю Нептуна і заберу в нього тризубця. На ранок море й справді втихомирилося.
– Люди влітку їдуть до Ялти відпочити, ви – на роботу.
– Зате яку! Справжню підводну «Одіссею любові». Як одесит за духом, я вірю в існування русалок. Переказують, нібито вони живуть триста років. А потім закохуються, гинуть від любові й перетворюються в морську піну. Коли йдеш берегом, відчуваючи, як хвилі лоскочуть твої п’яти, то будь упевнений: це дочки Нептуна нагадують про себе...