І Голуб-Дух…

Це сталося років зо два тому, на день Св.апостола та євангеліста Іоана Богослова, в невеличкій церковці Св.Миколая Святоші Преподобного Печерського, що в Академмістечку. Староста місцевої громади Володимир Кривоніс, уродженець Полтавщини, який разом із настоятелем отцем Віктором Квасом і головою парафіяльної ради, депутатом Київради Кіндратом Гіщаком на своїх плечах виніс будівництво капітальної каплиці, замовив панахиду з нагоди роковин кончини свого рідного дядька.

«Нічого бодай віддалено подібного ні до, ні після цього тут не траплялося, – розповідає пан Володимир. – Ми, близькі родичі спочилого, стояли невеликим гуртом із запаленими свічечками біля іконостасу. Отець Віктор правив службу Божу. Раптом у відчинені двері храму влетів голуб і, приземлившись біля нас, почав по черзі підходити до кожного з учасників обряду, когось швидко проминаючи, а біля когось досить довго затримуючись. Ми не хотіли заважати службі, тому, як кажуть, кутовим зором мовчки спостерігали за тим, що відбувається. Але явно неадекватна поведінка птаха цим не обмежилася. Закінчивши свій обхід, він злетів на іконостас і метр чи два пройшов по ньому. Потім голуб знову приземлився біля нас, ще трохи походив і вилетів з храму так само несподівано, як і залетів. Звісно, отець Віктор, як і всі, був дуже подивований цим візитом. «Я родом із Волині, – сказав він нам після служби. – У нас є повір’я, що іноді душа померлого прилітає отак у образі птаха, коли її поминають. Але як священнослужитель я не коментуватиму цього.»

Якщо для церкви Миколая Святоші випадок цей поки що поодинокий, це не означає, що ніде й ніколи не було нічого подібного.

Переді мною вельми цікаве, хоча й ніде ще не опубліковане оповідання жительки Ірпеня Людмили Хорошевої. Вона в ньому не головна героїня, хоча й учасниця описуваних подій.

У колишньої співробітниці Людмили Миколаївни – Л. – сталося страшне лихо. Від саркоми померла її 13-річна донечка Анничка. Чоловік Л. – людина, з усього видно, слабодуха – покинув її ще під час хвороби дитини, завів нову сім’ю. І от пані Людмила дізнається, що Л. «спала з розуму». У чому це виявляється? Сторонні люди – зокрема, лікар, під наглядом якої останні місяці перебувала Анничка, її тітонька по батькові – почали приносити нещасній матері вірші, які начебто їм «надиктувала» уві сні померла дівчинка.

Почувши таке, Людмила Миколаївна з, одного боку, співчутливо і розуміюче похитала головою: поховати рідну доньку – що може бути гірше, страшніше? Яку психіку треба мати, щоб перенести таке? З другого – не все тут в’язалося. Адже Л. «продовжувала успішно працювати на відповідальній посаді, пов’язаній з веденням переговорів із суміжниками і укладанням юридичних угод», що, на думку пані Людмили, свідчило «про наявність глибокого практичного розуму, інтелекту, вміння спілкуватися».

Дві жінки зустрілися і познайомилися ближче. Людмила Хорошева пройнялася горем Л. і, до речі, сказала, що серйозно ставиться до «віршів Аннички». Невдовзі дівчинка наснилася й пані Людмилі, хоч востаннє вона її бачила досить давно, під час новорічної ялинки, влаштованої адміністрацією для дітей співробітників. Чи треба казати, що й Людмила Хорошева стала передавати Л. вісточки від доньки у вигляді «надиктованих» віршів? Один із них адресувався татові: «Як боляче дивитися на те:/Коханий не «до тебе», а «від тебе» йде…/Щоб ти увірував, скажи,/Чого мені покласти ще/До вівтаря твоїй душі?/ Лелеку ловиш обома руками,/Не бачиш, що призначено тобі/СИНИЧКОЮ утішитись в журбі…».

Людмила Хорошева передала цей вірш, як і попередні, Л. Того ж вечора жінка збиралася на похорон родича колишнього чоловіка, хоч знала, що той буде і на цій сумній церемонії, і потім на поминальному обіді зі своєю новою дружиною. «Пішла я з поминок швидко, – розповіла згодом Л. – Гнітючою, важкою там була атмосфера. І раптом увечері зателефонувала родичка померлого. Вона була дуже схвильована і благала простити її за іронічне ставлення до «віршів Аннички». «Після того, як ти пішла, до кімнати залетіла СИНИЧКА, сіла на руку батькові Аннички. Усі ми з великим здивуванням побачили, що у пташки перев’язано стрічечкою одну лапку. А в Аннички ж була саркома ноги…».

Аби не забирати в читачів дорогоцінний час, опустимо цілу низку подій і подробиць. Батько Аннички – войовничий безбожник – зазнав  дуже тяжкого випробування, але повернувся до Л., врешті-решт, переглянув своє життя і прийшов до віри. Лише тоді душа дівчинки заспокоїлася, вона перестала «надиктовувати» вірші стороннім людям і таким чином впливати на батьків.

 Я міг би навести дещо і з власного досвіду, щоправда, значно давніше. Коли братові, який помер від променевої хвороби ще до мого народження, у віці двох років, мало виповнитися 33, його душа явилася мені в образі покаліченого лошати. Це при тому, що тієї миті я тримав у руці єдину вцілілу від нього іграшку – целулоїдну конячку з відламаною ніжкою, яку збирався віднести на могилу.

Неадекватна поведінка живих істот, які стоять на значно нижчому, ніж людина, щаблі розумового розвитку… Оце і все, що може сказати з цього приводу наука. Але й із погляду християнства це явище пояснити непросто. Згадаймо обережність, з якою отець Віктор коментував випадок з голубом. Що це – Боже знамення чи диявольські підступи? Людмила Хорошева в післяслові до свого оповідання ставить і таке запитання. Але, ніби міркуючи про себе, дає відповідь: заблудла, майже занапащена душа – душа батька Аннички – навернулася до віри, до Бога. Чоловік щиро покаявся, повернувся до близької людини. І все це – результат дивних, зовні надприродних дій у потойбіччі… На «почерк» лукавого ворога роду людського це не схоже.