Служити тут престижно

Село Веселе, що за тридцять кілометрів од Харкова, засноване 1732 року переселенцями з Правобережної України. 1904 року тут народився відомий графік і живописець, народний художник СРСР, член-кореспондент Академії мистецтв СРСР Михайло Дерегус. Нині місцевій сільській раді підпорядковано населені пункти: Зелене, Нескучне, Петрівка, Плоске, Радгоспне, Українка. На цій землі функціонує агрофірма «Липці» – 6 тисяч гектарів угідь. Спеціалізується на овочево-молочному виробництві. У Веселому мешкають 1410 осіб. Днями в селі сталася знаменна подія. Голова державної прикордонної служби України (ДПСУ) Микола Литвин відкрив однойменну прикордонну заставу.

«Дитячий садок» для прикордонників

– Наш підрозділ створено 2002 року, – розповідає начальник прикордонної застави майор Ігор Бокатов. – Поки у Веселому не було належних умов, дислокувалися на сусідній заставі, що в Липцях. Проте службу з охорони державного кордону несли справно, свою ділянку контролювали уважно.
Ще зовсім недавно ця місцина була закинутою й захаращеною. І лише напівзруйнована будівля нагадувала, що тут колись був непоганий дитячий садок. За роботу взялися харківські будівельні організації і, власне, прикордонники. За кілька місяців у Веселому з’явилася сучасна застава. Тепер її навчальна та матеріально-технічна бази використовуватимуться й для підготовки та перепідготовки фахівців органів охорони кордону Східного регіонального управління ДПСУ.

– Такі застави зводимо не для «показухи», – зазначив генерал-полковник Микола Литвин. – Усе робиться для солдата, аби той на високому професіональному рівні виконував свій обов’язок з охорони українського кордону. Дбаємо й про відпочинок. Спроектували п’ять просторих квартир – за рахунок ущільнення робочих кабінетів. А місцеві жителі знайшли на заставі роботу, соціальний захист, отримують також непогану зарплатню.

Тихий росіянин, невгамовний українець

Щойно відкрита застава розташована за кілька кілометрів од російського кордону. Сусіди наші нібито тихі й сумирні люди. Провокацій не чинять. Тож учорашнє поняття «порушники» в лексиконі сучасного українського прикордонника відсутнє. Нині їх називають особами, що незаконно перетнули кордон поза пунктом пропуску.

– На жаль, таких вистачає, – бідкається майор Ігор Бокатов. – Здебільшого наші співвітчизники намагаються нелегально потрапити на територію Російської Федерації. Скрутне матеріальне становище змушує їх «подорожувати» до села Середа, що в Шебекінському районі Бєлгородської області. Там закуповують товар і повертаються додому так званими контрабандними стежками. Ось такий нехитрий бізнес постійно тримає прикордонників у підвищеній бойовій готовності.

Яку за площею територію контролюють воїни в зелених беретах з Веселого, начальник застави не назвав. Не вдалося дізнатися й про кількість інспекторів, приписаних до застави. Ігор Володимирович лише зазначив, що штат укомплектовано повністю. За кожним прикордонним інспектором закріплено конкретний населений пункт. Там вони збирають потрібну інформацію, працюють з людьми. Щотижня в призначений день на заставі кожен звітує про виконану роботу. З ними проводять спеціальні заняття, визначаються подальші робочі плани.

Денис Сергійович і «німець» Рекс

Пригадується, у кінострічках радянської доби воїн у зеленому кашкеті був найкращим другом місцевих жителів. Загалом те саме можна сказати і про українського «зеленого берета». Селяни Веселого люблять і поважають його. Показовий приклад у цьому – 21-річний кінолог – інструктор прапорщик Денис Будников.

Із дитинства хлопець мріяв служити на кордоні. Проте в одному з військових комісаріатів Харкова до бажання Дениса тамтешні високі офіцерські чини не прислухалися. На строкову відправили до льотчиків. Через півтора року служби мрія юнака таки здійснилася – за контрактом потрапив до Веселого. Не- байдужий до тварин, Денис вирішив стати кінологом. Тож з «німцем» Рексом поїхав до навчального центру у Великих Мостах, що на Львівщині. За шість місяців повернувся назад – прапорщиком і спеціалістом-кінологом.

Ось уже три місяці поспіль Денис Сергійович зі своїм вірним чотириногим другом Рексом пильно стережуть кордон. Щодванадцять годин через добу. На кордоні все тихо й спокійно. У сутичку з контрабандистами вступати не доводилося.

– Мешкаю неподалік застави, – каже Денис Сергійович. – У місцевої бабусі винаймаю кімнату. У вільні од служби дні допомагаю їй по господарству. От і вся плата за наданий куточок.

– Денисе, яким вам вбачається ваше подальше життя?

– Пов’язане з кордоном і Веселим – це точно. Надто вже подобається тутешня місцевість, робота. Хороші люди. Тож свій життєвий якір планую кинути в цьому селі. Того ж воліє й моя дівчина, котра часто приїздить до мене з Харкова.

На двох із Рексом прапорщик Будников заробляє 900 гривень. Окрім того, чотириногий охоронець кордону отримує спеціальний пайок.

– Загалом, служити на нашому кордоні престижно, – зауважує господар застави Ігор Бокатов. – Тут належні умови й висока зарплатня. Судіть самі: оклад прикордонника-початківця становить 700 гривень. А далі все залежить од вислуги та якості несення служби. Скажімо, наш заслужений старшина отримує більше за… заступника начальника застави.

– Ігоре Володимировичу, чого доброго, звичайна людська заздрість може посіяти у вашому підрозділі розбрат і недовіру.

– Таке цілком виключено. А реалії, вважаю, є хорошим стимулом у повсякденній службі для всього особового складу. Це сприятиме надійній охороні українських рубежів, – зазначив на прощання пан Бокатов.