Барвінкова Стінка
Це велике свято – Різдво Пресвятої Богородиці – в народі називають Другою Пречистою (Перша – 28 серпня на Успіння, Третя – 4 грудня на Введення). На його честь названо в Україні багато православних храмів. Сторонні споглядачі іноді навіть роблять хибний висновок щодо вбогої фантазії українців: що не село, то церква: як не Покрови, то Різдва Богородиці – невже такий бідний арсенал назв? Ну, по-перше, іменують церкви й по-іншому. А по-друге… Матір Божу в Україні настільки шанують, настільки люблять, що про перебір із відповідними назвами храмів у масштабах країни годі й казати. А лицарство українське, яке прийнято називати козацтвом, вважало і вважає Богородицю небесною покровителькою українського народу, його війська, держави.
Усе це речі відомі. Дозвольте поставити наївне запитання: чим вересень-2005 для нас, громадян України, запам’ятається? Скандалом на владному олімпі! І тут – от уже ці асоціації! – спала на думку відома хіба літературознавцям балада Якова Щоголева «Барвінкова Стінка». Спала на думку, здавалося б, лише з однієї дуже конкретної причини: у ній згадується Друга Пречиста. Але, як часто буває, зачепившись за якийсь штришок, зовні незначну подробицю, уява вибудовує такі конструкції і доходить таких умовиводів, що й самому дивно, як можна було отак пов’язати непов’язуване…
Про що, власне, балада. Стояла в селі Барвінкова Стінка стародавня козацька церква. З діда-прадіда було тут повір’я, що до храму не має права заходити жінка – інакше буде лихо. Місцеві представниці слабкої статі знали про це з пелюшок і сприймали як данність. Щоголів про це не пише, але, мабуть, для них у селі існувала інша церква. Описуваний храм був надзвичайно гарним, козаки його доглядали як найдорожчу святиню, але й… ревно пильнували, аби ніхто не порушив встановлену невідь-ким заборону. І от саме на Другу Пречисту, коли козаки заповнили церкву і благоговійно молилися, до храму, мов вихор, зайшла нікому не відома стара, схожа на сову, заїжджа графиня. Козаки розуміли, що вона загалом не винна, бо, можливо, й гадки не мала про повір’я, але… Невимовний смуток і навіть жах охопив їхні серця. Вони одностайно вирішили, що це доля, фатум…
Яків Щоголів пов’язав цю подію із зруйнуванням Запорозької Січі, яке сталося невдовзі. Автор цих рядків утримається від конкретики й, тим більш, персоналій. Він нагадає лишень, що дехто пророкує (читай: програмує) наше майбутнє так, що Україною незабаром правитиме… жінка. Владні структури мало нагадують храм Божий, а Україну важко порівняти з Барвінковою Стінкою… На все милість Божа. А в день Другої Пречистої помолимося за те, щоб заступниця наша небесна – Пресвята Богородиця – не допустила в Україні нічого лихого.