Перемагає той, хто має бажання

Уже перший матч зі збірною Росії на Євро-2006 яскраво продемонстрував, що наші майстри оранжевого м’яча таки вміють грати в баскетбол, але лише тоді, коли цього хочуть. Таки правий був наставник Геннадій Защук, коли напередодні старту української команди на континентальній першості зауважив, що українці можуть вийти до наступного раунду чемпіонату, лише продемонструвавши патріотизм та бажання до перемоги.

На жаль, і цього разу наші баскетболісти так і не змогли подолати групового етапу чемпіонату Європи. Хоча завдання цього разу було не таким уже й складним: завдяки регламенту для виходу до однієї восьмої фіналу достатньо було однієї перемоги. І наша збірна була навіть близькою до неї. За три хвилини до закінчення матчу з росіянами наші хлопці відставали всього на три очка, але так за цей час жодного разу й не потрапили в кільце. Зате наші північні сусіди трішки додали й отримали бажаний результат 86:74 на свою користь. Утім, гра з росіянами була останньою для збірної України, де ми демонстрували щось схоже на боротьбу за честь своєї країни.

Матч проти бронзових призерів «Євро-97» німців українські гулівери програли традиційно уже вчетверте підряд. Цього разу з розривом у 26 очок.

У зустрічі з Італією, українська команда зазнала фіаско уже з розгромним рахунком 62:99. І якщо до початку четвертої частини гри наші баскетболісти ще намагалися протидіяти італійцям і навіть виграли другий ігровий відрізок, то останню 10-хвилинку здали, так би мовити, без бою 31:11. Як і в попередньому матчі з Німеччиною не зуміли українці налагодити кидки з-за «дуги» і знову абсолютно нікчемно зіграли в захисті. За весь матч наша команда реалізувала всього три триочкових кидки з 17-ти...

Схоже, ми занадто багато вимагаємо від нашої команди і це її справжній рівень гри. Бо якщо наші «зірки» приїжджають до збірної лише відбути номер, то, напевно, не варто й розраховувати на щось більше, досить з нас і участі у фінальній частині Євробаскету-2005 та місця в другому десятку серед команд Старого світу.