Українці – авторитетні вчителі

Будете сміятися: про те, як  саме сьогодні на громадській ниві працюють знайомі чоловіки з Вінниці, довідалася в... Казахстані. Разом із ними потрапила туди на Міжнародний ґендерний ярмарок «Канати Аел». Там і відвідала семінари, які проводили вінничани. Там наші українці – авторитетні вчителі.

Спочатку було так. Почувши про їхню діяльність, шукала нагоди познайомитися з ними. Відомо: на ловця і звір іде. І ось на одному із занять для... чоловіків на Першому українському ярмаркові ґендерних проектів «Арка» (Київ, 2001) опинилася поряд із Володимиром Марценюком.  Тоді він із колегами створили недержавну організацію «Чоловіки проти насильства». Нині працюють у рамках ґендерного українсько-шведського проекту «Олег». Це чоловіче ім’я  – своєрідні позивні, на які відгукуються прогресивні (тепер модно казати просунуті) чоловіки не лише із Вінниці, але й із Кіровограда, Терно-пільщини, Львівщини та Зінькова на Полтавщині. Мало того: вінничани власний досвід, помножений на вишкіл у Швеції, вже експортують! Тобто зорганізовують і навчають чоловіків із Казахстану, Киргизстану, Молдови та Литви. Досвідом  «Олега» зацікавилися також у  Росії, Грузії та Білорусі.

Про що, власне, мова? Група небайдужих  чоловіків із України мала змогу побувати у Швеції, де намагаються по-новому розв’язати  проблеми сучасної сім’ї. Те, що сам інститут родини в усьому світі переживає кризу, відомо. А шляхи виходу з неї найінтенсивніше  шукають саме шведи. У північній країні й пройшли українські чоловіки своєрідну школу – ряд  семінарів і тренінгів, досвід яких наклався  на їхні попередні напрацювання. Наші реалії, звісно, потребують відповідних коректив. Утім, Володимир Марценюк, керівник проекту «Олег», ніби випереджаючи скепсис чоловіків, які вперше приходять на відповідні заняття, усміхаючись, так і каже: «Українські чоловіки, почувши про наші «Тато-школи», махають рукою: мовляв, наші  звичаї зовсім інші, українські чоловіки – особливі...»

Всі чоловіки, незалежно від національності й традицій, стверджує Володимир, гадають, що вони – особливі, і їх не переконати в потребі новацій.

Які ж це новації? Що за «Тато-школи»?

Це навчання, як стати справжнім, не лише біо-логічним, батьком  своєї дитини. Кожен із чоловіків, особливо вперше стаючи батьком, переживає власні страхи й недосвідченість наодинці. А вінничани – тренери Олександри Кулик і Возняк, Анатолій Фесун, Руслан Анфілов, Володимири Марценюк та Мотигін – пропонують обговорювати проблеми  з тими, хто перебуває у схожій ситуації і тих, хто знає, як її подолати.

Питання не з простих: сексуальне життя в період вагітності дружини та після пологів, яка роль батька в перші місяці життя дитини, як налагодити стосунки в сім’ї після її поповнення? Що робити чоловікові, коли він ревнує дружину... до власної дитини? Та ще багато запитань, які  чоловіки не звикли обговорювати за пивом. Та й краще скористатися порадою фахівців, а не приятелів, що так само потерпають від незнання відповідей на актуальні проблеми. А вони і є – реальне щоденне життя.

Отож, роботу «Тато-шкіл», перша з яких постала саме у Вінниці, можна порівняти з роботою жіночих консультацій і центрами психологічної допомоги. А ще ж вивчають правові моменти. Головне – особистий досвід кожного з тренерів: тільки на власному прикладі долання упереджень, страхів та незнання можна викликати довіру в тих, хто прийшов на заняття «Тато-школи». Психологічний бар’єр новоприбулі мають таки значний: мовляв, нема чого показувати іншим слабину, я ж справжній чоловік і якось воно буде... Ось від такої псевдовпевненості нерідко й стаються прикрощі. Для екстреної підтримки в кризових ситуаціях вінничани, за прикладом шведів, заснували Men’s SOS, тобто невідкладну допомогу. Члени чоловічого центру чергують цілодобово і за потреби реагують негайно: для цього є своє-рідний телефон довіри.

А ще ж є «Веселі суботи», коли батьки і діти збираються  разом  і разом-таки готують їжу чи влаштовують інтелектуальні або спортивні змагання. Тут уже, як мовиться, хто на що здатен: головне – разом.

Довідалася, що з ініціативи України та Швеції в кінці минулого року створено Міжнародну чоловічу мережу, за допомогою якої відповідні організації чоловіків обмі-нюються інформацією та напрацюваннями, проводять форуми. Мене тішить такий рух чоловіків: у ньому вбачаю перспективу порятунку  сім’ї, демократичний шлях її розвитку. Материнство і батьківство – два  боки однієї медалі. Скільки яскравих емоцій та інтелектуальних  узагальнень втрачають чоловіки, відгородивши себе від повноцінного батьківства! Аби навернути їх до неповторного досвіду й  працюють «Олеги».

Запам’яталося, коли під час знайомства з вінничанами я розсипала їм дифірамби, вони зупинили мене: «Ми – не ангели. Ми звичайні  люди, які не приймають культ сили». Нині, впевнена, додали б, що наука батьківства  наближає сім’ю до партнерства. А це і є один із реальних шляхів виходу родини з кризи у світі, який щодня змінюється. Зрештою,  повноцінне батьківство – це справжнє  людське щастя, чи не так?