Ще й піца з шоколадом

Чотириста дітей-сиріт, а також тих, які проходили лікування в дитячому відділенні онкологічного центру, побували на літніх канікулах в Італії завдяки Міжнародному благодійному фонду «Набат». Одну з цих шістнадцяти груп приймає вже три роки комуна провінції Черанезі, що на околиці Генуї. Мер комуни Омар Калорія досить молодий, але вже має освітянський досвід і охоче підтримав благодійний проект оздоровлення українських дітей. Вони бувають тут не лише влітку, а й на зимових канікулах і вже вивчили серпантин гірської автостради, що веде до знайомих осель. Для деяких із цих дівчаток і хлопчиків – той будинок, можливо, єдиний в їхньому житті, де на них чекають, мов рідних.

І важливі не лише іграшки і ласощі, навіть гірське повітря і мандрівки до моря. Важливо, що є родинне середовище, де справді бабуся знає «нанна-нонну» – колискову, а названа мама турботливо доторкнеться увечері устами до дитячого чола: чи не гаряче? Та ще й у дворику попід інжиром гуляє курча, а нижче по горі пасеться овечка. Багато схожого з Україною.

Дівчинка з інтернату, яка за свої 12 років пережила драму, що не пережив би й дорослий, спостерігаючи, як я малюю краєвид Апенін, зітхає: «Красиво. Ви б хотіли жити в Італії?» «Ні, – заперечую, – я б хотіла і надалі жити в Україні, в нас теж красиво. А ти б залишилася в Італії?». «Так», – мрійливо хитає голівкою. Вона вже три роки приїздить у цю гостинну родину і мову добре знає, і навіть пиріг готує за італійським рецептом, як того навчили приязні сеньйорини Ніна і Лаура. Вони так прагнуть за місяць дати ту велику частку родинного затишку і турботи, якої цій дитині бракує в Україні. Тож влаштовують свята з найменшого приводу, навіть якщо день народження вже минув, то є ще іменини чи фієста з нагоди знайомства з українськими стравами, бо моя маленька землячка і сама почастувала сеньйорин власноруч приготованим супом. Той день був знаменним для всіх ще й тому, що дівча приміряло в тутешньому бутику всі наймодніші черевички, навіть завеликі для неї. І ніхто не сердився на її неквапність, а продавці лише усміхалися: «Ке белла!» Яка красива, мовляв.

Як розповів мені заступник мера Джан Луїджі П’єдемонте, італійські родини протягом року заощаджують кошти з сімейного бюджету, щоб прийняти дитину на канікулах влітку. Комуна Черанезі як і сусідня Кампомороне сформована з багатьох маленьких гірських поселень. У давнину сюди до святих місць приїздили десятки тисяч прочан, нині тут туристична зона. У липні дітей приймають сім’ї з Кампомороне, у серпні з Черанезі.

«Раніше ми майже нічого не знали про Україну, лише про Чорнобиль, – розповів мені Джан Луїджі П’єдемонте. – Приймаючи дітей, почали дізнаватися, як живе ваша країна. Хоч ми і різні за традиціями і мовою, але всі європейці й почуваємося поруч. Якщо можемо щось зробити для знедолених дітей – це дуже добре».

Мій співрозмовник теж славиться своєю гостинністю, бо чи не щовечора збираються за великим столом у дворі з його сім’єю ще родичі дружини, чий будинок розташований нижче по гористій стежині, і свати, які живуть трохи вгорі, і його чудові друзі ще вище за садом і виноградником. Тож добродушний сеньйор Джан Луїджі П’єдемонте майже годину не відходить від спеціальної печі, яку збудував у своєму дворі. Бо нікому не довіряє важливу технологію випікання піци, виготовленої дружиною Марією. Я спостерігала це мов захоплюючу виставу. Жінки лише підносять тоненькі коржі, які на лопаті в Джан Луїджі заповнюються різними інгридієнтами. Віртуозним рухом із лопати піца потрапляє на розпечену черінь і за кілька хвилин на столі. Здається, я скуштувала 20 сортів піци, остання була з шоколадом. «Це винахід моєї дружини, – усміхається сеньйор П’єдемонте. – Піца – річ універсальна, це як база, на яку можна класти все, що захочеш, але традиційно – це мацарелла (сир), помідори, олія, базилік. І куштувати її треба тільки гарячою».

Тареля із піцою була грандіозна, мені здалося, що на ній розмістився б невеликий корабель із генуезького порту.

Разом із киянином Сашою, що гостює на канікулах у родині Джан Луїджі вже кілька років, припускаємо, що в традиціях шоколадної піци, мабуть, вихований і кіт, якому не смакує чомусь риба, а тільки цукерки і солодкі фрукти. Саші нинішні канікули теж здалися особливими: він уперше побачив колекцію картин генуезьких майстрів у Білому і Рожевому палацах: Палаццо Россо і Палаццо Б’янко, що дивляться вікнами один на одного, за задумом архітектора, мов двоє закоханих. Звичайно ж, накупався в смарагдовому Лігурійському морі, а ще італійська родина подарувала йому триденну мандрівку до Риму. Це вже дорослі маршрути, бо Саша найстарший у групі. Наступного літа, ймовірно, що сеньйор П’єдемонте довірить йому спекти шоколадну піцу...