Українські філологи з розряду романтиків вважають, що суфікси -іль, -ель, -иль тощо у питомих наших назвах птахів первісно означали «небо», «височінь». І те, що до компанії журавля, орла, сокола, бусла, щигля та інших пернатих потрапив джміль, свідчить про якусь особливу повагу наших предків до цієї суспільної комахи.Садок наш, скільки його пам’ятаю, міг претендувати лише на англійський стиль. Не було тут клумб із розкішними трояндами, жоржинами, півоніями… Зате он там біля...