Мілашечка Гефестіон
Боюся помилитися, але здається, фільм голівудського режисера Олівера Стоуна про Олександра Македонського – третій чи четвертий на цю тему, показаний нашим телебаченням за останні кілька років. Можна по-різному ставитись до захоплення американських кіномитців сивою давниною, до їхнього досить довільного і часом надто сміливого потрактування загальновідомих подій світової історії. Щодо цього дітище Олівера Стоуна – явище типове. І можна було б проковтнути цю кінопродукцію, мов снікерс (хоча розтягнуту завдяки нескінченній і набридливій рекламі до трьох годин стрічку не дуже й проковтнеш!), але, але…
Що вдієш, доводиться торкнутися проблем чи то делікатних, чи то вже й не дуже. Лейтмотив, рефрен, «червона нитка (стрічка)»… Термінів на цей випадок вигадано достатньо. Пам’ятаю, наприкінці 70-х років у Казахстані дивилися ми, студенти-будзагонівці, примітивний-примітивний бразильський фільм про повстання рабів на плантаціях. У вуста багатьох персонажів вкладалася фраза: «Треба щось робити!» Так недолуго творці кінострічки намагалися посилити, динамізувати вбогий сюжет. Олівер Стоун поставив перед собою інші, куди вищі завдання. Не однією примітивною фразою – в різний спосіб, але так само послідовно він забиває в голови глядачам гвіздки: те, що в Біблії названо содомізмом (від знищених Богом за розпусту і масове збоченство міст Содома і Гоморри) – виявляється, цілком природне явище. Воно було притаманне й самому Олександрові Великому, всім його воїнам, перським царедворцям тощо. Чи не головним персонажем виступає «друг» видатного полководця – Гефестіон. З юних літ це далеко не безневинна дружба двох хлопчаків, а саме «кохання». Сцени його займають чималу частину фільму. До цього, до речі, з розумінням ставиться мати Олександра – Олімпія, яку зроблено відьмою і чаклункою. Голос за кадром сповіщає про те, що військо македонців тягне за собою дружин-азіаток, дітей, народжених від них, «коханців»… Причому останнє повідомляється між іншим, як таке, що само собою розуміється.
«Кохання буває різним!» – глибокодумно говорить Олександр ревнивій дружині Роксані, яка спробувала була продемонструвати свою огиду до стосунків свого чоловіка з «другом» Гефестіоном. А які бурі, урагани пристрастей оволоділи персонажами, коли Олександрові приглянувся гарненький перський юнак (він його ніжно і аж ніяк не платонічно поцілував на очах своїх соратників, зокрема й Гефестіона).
Баталії, жорстокі й криваві двобої, велич підкорювача Європи й Азії – все це у фільмі Олівера Стоуна, звичайно, є. Але «червона нитка» пропаганди гомосексуалізму проглядається у ньому досить чітко. «Ненав’язливо» проводиться думка, що це явище споконвічне і природне, що притаманне воно людям далеко не ординарним, духовним, творчим. Ще трохи, і так само «ненав’язливо» завважать, що Бог явно погарячкував, караючи інтелектуалів нетрадиційної орієнтації.
Постає запитання: які висновки? Вимагати цензури, заборон? Чи боротися з лобіюванням содомізму, яке й неозброєним оком помітне в кінематографі, на телебаченні, у літературі й мистецтві? Є й інший шлях – виробити в себе потужний і стійкий імунітет до цієї зарази, а відтак, на противагу вселенському содомові всіляко підтримувати і пропагувати здоровий спосіб життя, культ сім’ї і дитини, любов до Бога, Батьківщини, рідної домівки, національної мови і культури. Тоді диявол, хоч у яку б личину він пакувався, буде безсилий.