І на варті поставили Мала
На відміну від княгині Ольги, котра колись прибула до столиці древлян зі страшною помстою, я до сучасного Коростеня на іменини міста їхав прошеним гостем. Присутність на святі великої і вельми представницької делегації зі столиці – свідчення того, що коростенці не тримають зла на киян ні за давні жорстокості київської княгині, ні за недавні намагання нової влади зламати прагнення міської громади мати своїм міським головою опального Володимира Москаленка.
Було багато згадок про минуле. Звісно, не про сталінське чи брежнєвське, а значно глибше. Часів дервлянського князя Мала. Його культ – захисника краю – домінував у місті. Принаймні у дні ювілею. Нащадки поставили його на гранітній горі бронзовим велетом, аби був незмінним вартовим свого міста.
Патріотів міста і невтомних трудівників тут нагороджують медаллю князя Мала. Ну хіба що поки не чеканять монети з його зображенням. Амбітні коростенці стверджують: якби Ольга не спалила непокірний Іскоростень, а пішла на компроміс із древлянським князем, то могло статися, що столиця Русі з Києва перемістилася б сюди. І навіть напівжартома погрожують: якщо Київ ще дошкулятиме коростенцям або центр не приділятиме належної уваги потребам міста, то вони можуть і позиватися з Києвом за оте зруйнування свого міста – аби отримати матеріальні відшкодування.
Місцеві краєзнавці готові докопатися до історичних свідчень, які б довели, що Іскоростень насправді старший і за 1500-літній (з гаком) Київ, але хтось порадив не дратувати столичне начальство.
* * *
Вдячний громаді за підтримку міський голова і його міцна, дружна команда влаштували коростенцям свято на славу. Тепло зустрічали й віншували гостей – київський політикум на чолі з головою Верховної Ради, житомирське начальство, побратимів з білоруського Мозиря. Були американці й французи.
Володимир Литвин коростенську гостинність навіть опоетизував: «Їхав сюди, то наспівував «А льон цвіте синьо-синьо», а вертатиму – співатиму «Ой, хмелю ж мій, хмелю». Але перш ніж вертати, йому надали честь відкривати пам’ятник князю Малу і попросили виступити перед міським молодіжним парламентом.
Володимир Михайлович розповів школярам кілька байок на кшталт «Коли я обідав з Кондолізою Райс, в кімнату влетіла велика муха і першою взялася знімати пробу з їжі…» А загалом говорив про серйозні речі: про важливість здобуття якісної освіти, про проблеми забезпечення молоді житлом і роботою, про впровадження гендерної рівності в політику.
Коли зійшов зі сцени, я спробував навернути його до гарячіших тем, поцікавившись, чи цього разу на Печерську знадобилися його миротворчі потуги, аби порозумілися «гравці» вже однієї команди. Володимир Михайлович дипломатично уник прямої відповіді, зазначивши лише, що справді брав участь в переговорах.
Судячи з того, як коростенський голова Володимир Москаленко дякував спікеру за «всіляку підтримку», Литвин, мабуть, допоміг коростенцям відстояти керівника міста, котрий під іншими, ніж переможці, прапорами пройшов вибори Президента. Судячи з того, що не менш щиро дякували й Уповноваженому з прав людини, Ніна Карпачова теж доклала чималих зусиль, аби «захистити право вибору коростенців».
А загалом про політику на святі практично не говорили, що навіть дивно з огляду на те, що напередодні Президент і екс-прем’єр свої кораблі спрямували на паралельні курси, започаткувавши тим самим в країні нові політичні реалії. І правильно, що коростенці не псували собі настрою політичними суперечками. Під час урочистого відкриття міського свята на площі з’явилися, було, знаменоносці з компартійними прапорами і стягами Партії регіонів, але досить швидко їх згорнули. Напевно, відчули, що вони тут недоречні.
* * *
Давно помітив, що кожне місто має якісь свої дивакуватості, аби порозважати гостей. Пригадую, в Одесі бачив магазин сантехніки під вивіскою «Кап-кап». Логіка підказує, що така назва антирекламна, натякає на неякісну сантехніку. Але в одеситів своя логіка.
У Коростені ж мене потішили в кількох місцях щити-дороговкази, які стрілкою, спрямованою в одному напрямку, вказували і на Житомир, і на Ізмаїл. Якби на святі були одесити, вони б, мабуть, образилися, що коростенці їхньої «перлини біля моря» й не помітили на мапі України, обираючи південним дороговказом провінційний Ізмаїл.
А загалом коростенці – молодці, вагомий день народження міста відзначили з розмахом, звеселивши його, впорядковане й охайне, багатьма концертами, освітивши феєрверками, прикрасивши чудовим настроєм горожан.