Заважають бути на плаву
У 90-х роках українське суднобудування пережило одну з найглибших криз серед усіх галузей промисловості. Вирувала гіперінфляція, що зводило нанівець будь-яку можливість взяти кредити. Основний замовник – держава – була зайнята розвитком, що не потребував значних інвестицій – торгівлі й видобувної промисловості. Тож більшість заводів до середини 90-х зупинили виробництво.
Привабливою для бізнесменів галузь стала з 2000 року – з прийняттям ряду законів про суднобудування. Перспектива вигідної для держави приватизації, а разом з нею і створення конкурентного ринку стали очевидними. Але й вона ж створювала підводні камені, про які ніхто не хотів думати тоді й ніхто не хоче говорити тепер. Річ у тім, що прихід на ринок великих суднобудівників передбачає його орієнтацію на великих замовників – судновласників. Це обмежує розвиток інших учасників ринку – дрібних і середніх судновласників. Це ж, у кінцевому рахунку, обмежує необхідну для сучасного виробництва конкуренцію між суднобудівниками і транспортними операторами.
Суднобудування – одна із найбільш технологічно складних, трудомістких, енергоємних галузей. Вкладені кошти окупляться в довгостроковій перспективі, але окупляться, як мовиться, сторицею. Крім того, не обійтися тут без бізнесів-ризиків, один із яких – низька купівельна спроможність внутрішнього ринку, відлякує багатьох потенційних інвесторів, що не мають виходів на великі західні ринки.
Вихід із здавалося б замкнутого кола запропонувало керівництво Чорноморського суднобудівного заводу, одного з найбільших підприємств галузі. Портфель замовлень заводу на найближчі 6-7 років складено із потреб дрібних і середніх судновласників, яких судновласники-монополісти в гонитві за збереженням надприбутку намагаються витіснити з ринку перевезень.
Сьогодні світова потреба в заміні танкерів складає 600 суден. Світові виробничі потужності дають змогу будувати до 200 танкерів на рік. Таким чином, максимум через три роки потужності зосередяться в руках світових лідерів, що диктуватимуть умови і ціни. Тобто, можна однозначно стверджувати, що процес глобалізації досяг і такого високотехнологічного ринку, як ринок суднобудування.
Поява ЧСЗ у складі світових виробників великотонажних суден означає появу вільних виробничих потужностей. А орієнтація цих потужностей на дрібних судновласників означає зміну правил гри. Ці компанії матимуть змогу збільшувати й оновлювати свій флот і конкурувати із сьогоднішніми лідерами. Непомітні зміни на ринку на першому етапі входження ЧСЗ до складу світових суднобудівників надалі можуть стати досить істотними і змінити структуру світового ринку судновласників.
Але керівництво ЧСЗ уже відчуло у власних верхах несприйняття свого нетрадиційного плану розвитку галузі.
Розмови про реприватизацію нервують робітників і насторожують замовників. Ситуацією непевності тут же вміло користуються конкуренти, «господарі» ринку. Так було минулого літа, така загроза існує і цього року.