Лікувати з Божою допомогою

Пошуки героїв наших публікацій часто супроводжуються непередбачуваними ситуаціями і обов’язково завершуються цікавими зустрічами. Так і цього разу, наприклад, сталося, коли мала на меті знайти студентів Київського медичного училища № 2 (тепер, звісно, вже фахівців), переможців конкурсу «Кращий фельдшер», який проходив у цьому навчальному закладі 10 років тому і про який розповідала «Вечірка».

В очікуванні зустрічі з директором тепер вже базового медичного коледжу ім. Гаврося оглянула тутешній музей. І зробила для себе відкриття: виявляється, видатні українські композитори Ігор Шамо та Аркадій Філіпенко тут здобували освіту. Світовою славою училище завдячує іншому випускнику – двічі Герою Соціалістичної праці М. Г. Басову, академіку, лауреату Нобелівської премії.

– Ідея проводити конкурси «Кращий фельдшер» і «Краща  медична сестра» зародилася у нас ще 1994 року, – це вже розповів директор медколеджу Віктор Сидельников. – Згідно з договором з медінститутом Української асоціації народної медицини, при підтримці Київської міськадміністрації та медичної фірми «Борис» двох переможців конкурсів коледж направляє для  здобуття вищої освіти без вступних іспитів і безплатно. До участі у конкурсі допускалися лише студенти-відмінники. Отже, і ті наші переможці, про яких розповідала «Вечірка» 1995 року, вже до конкурсу зарекомендували себе не випадковими людьми в медицині і досі це підтверджують.

Ірина Горбик працює на станції швидкої допомоги № 14. Цього року вона заочно закінчила Київський філіал Східноєвропейського університету економіки й менеджменту. Олена Кирилова закінчила медінститут. Нині у відпустці: народила сина Антошку.

Сергій Юрченко виявився у день зустрічі вільним від чергувань на станції швидкої допомоги, й тому розмовляли з ним довго.

– Конкурс той незабутній. Для інших він давав путівку до медінституту,  мене врятував від цього. Дивно чути? Але це так.

У конкурсі я справді переміг, але при перерахунку балів опинився на другому місці й не потрапив до інституту, де навчають нетрадиційно лікувати людей. Це не моє. Чимало методів лікування, яким там вчать, для мене неприйнятні, тому я навряд чи закінчив би той інститут. Отож пішов іншим шляхом – закінчив київську духовну академію, бо впевнений, що найкраще прислужуся людям, коли лікуватиму одночасно тіло й душу. Починав на «швидкій допомозі». Спробував свої сили в психіатрії, наркології. Але відчував, що то не моє. Повернувся на «швидку». Тут важко. І морально, й фізично. Та витримую. Може, допомагає мій спортивний гарт: довго займався боксом, тепер «тягаю» гантелі власного виготовлення (по 40 кг на кожну руку), штангою. Одружився, росте донька Настя, яка вже зараз «лікує» бабусю та ляльок.

До речі, коли дружина завагітніла, пішов на курси. Вчився приймати пологи, правильно організовувати годування дитини. Заради чого ходив? Це і в сім’ї пригодилося, і в моїй роботі.

Зустрічаючи колишніх однокурсників, дізнаюся, що дехто з них розпрощався з медициною. Я «швидкої» залишати поки що не збираюся, хоча й мрію стати священиком. Як Михайло Володимирович Суховій, котрий є водночас і провідним хірургом міської лікарні №9. Його служіння людям стало для мене прикладом.