Захищати журналістів, не ламаючи язик
Слово фрілансер, що звучить загадково, – це закордонна назва давнього в просторі наших ЗМІ поняття: позаштатник. Але далеко не кожного з таким «прізвиськом» вважають фрілансером, а тільки того, що не лише не є штатним працівником жодного з мас-медіа в Україні, а й отримує від професійної журналістської діяльності понад половину свого заробітку. А вже цілковитий фрілансер – людина, що живе тільки на гонорари.
У країнах Західної Європи таких налічується від 15-20 до 46 відсотків загальної кількості журналістів. Зростає кількість фрілансерів також і в Східній Європі, зокрема, й в Україні, хоч найбільше їх зосереджено в столиці. Серед своїх колег вони соціально найнезахищеніші. Не завжди з ними узгоджують суттєві правки та зміни в їхніх статтях, трапляється, не виплачують гонорар, або нараховують мінімальні суми. Жодними правами на сьогодні вони не наділені.
Захистити професійні, трудові й економічні права вільних журналістів покликане Бюро фрілансерів (його координатор – Сергій Баранов) Незалежної медіа профспілки України, яку очолює Сергій Гузь. Як саме це здійснюватиметься, обидва Сергії нещодавно поінформували своїх колег зі столичних видань.
Фактично роботу Бюро фрілансерів буде зосереджено на сайті www. freelancer-ua. Info. Там розміщуватимуть інформацію щодо розмірів гонорарів у ЗМІ, резюме фрілансерів, повідомлення про потребу в їхніх матеріалах, «чорний список» ЗМІ, які порушують авторські та інші права незалежних журналістів.
Щоб мати доступ до інформації й змогу акредитуватися до Верховної Ради, Кабінету Міністрів України та до місцевих держадміністрацій, позаштатним журналістам потрібно вступити до Незалежної медіа-профспілки й до осередку фрілансерів. Після того вони отримають легітимні прес-карти (такими, до речі, користуються вже чимало журналістів), а інформацію про них розмістять у базі даних, на яку безпосередньо виходитимуть роботодавці. Здебільшого, це регіональні видання, які замовляють матеріали в Києві.
Безплатні консультації юриста, координатора Бюро фрілансерів та експертів щодо випадків порушень прав вільних журналістів, всеукраїнська конференція фрілансерів (жовтень-листопад 2005 року), де обговорюватимуться їхні проблеми та шляхи їхнього розв’язання, – усе це чудово. Ще тільки захистити б від іншомовної окупації саму назву цієї благородної справи. Бо ж чи так потрібно ламати язик, вимовляючи «фрілансери», коли в українській мові не бракує і власних слів для означення тих журналістів, котрі працюють поза редакційними штатами.