Коли бачу людину на милицях чи у візку, а надто ж – молоду, серце стискається від болю: «Господи, за що ти її так покарав, навіщо відібрав у неї щастя?» Тому, коли мені випадає нагода зустрітися з такими людьми як журналісту, довго розмірковую, у якому вбранні, з яким виразом обличчя, настроєм маю переступати поріг їхнього помешкання. Зазвичай, вони більше часу проводять у чотирьох стінах – наодинці зі своїм болем, горем, своїми проблемами і сприймають близько до серця кожне слово, жест,...