«Запрошуєм радо на вальс…»
«Коли я з родиною йшов на стадіон, де відбувалися головні дійства вечірківських свят, – згадує в своєму листі до редакції Павло Григорович Слив’янко, – то, здавалося, весь Київ поспішає туди. Транспорт зупинився, тому що вулиці й площа перед стадіоном були заповнені глядачами і учасниками свята. Біля входу на стадіон розгубилися: куди ж податися? Всюди цікаво. Дружина Віра тягнула мене на демонстрацію моделей одягу, діти – на виставку котів. А я прагнув зустрічі з редакцією газети: у мене навіть і запитання були заздалегідь заготовані. Досі зберігаю аматорську світлину того дня. А чи не хочете ви відродити вечірківське свято для киян? Добре було б. Багатьом повернули б велику радість».
А з одним із учасників вересневих вечірківських свят ми навіть зустрілися. Володимир Васильович Панченко, до речі, палкий шанувальник «Вечірнього Києва» був так зворушений і натхнений цими святами, що до чергового вересневого всекиївського дійства написав вірші, що стали піснею-посвятою, вальсом. Оскільки аматор до музики був не вдатний, то й звернувся до редакції з проханням знайти композитора. І, як казали в таких випадках, газета допомогла. Музику написав композитор О. Димитров. І вальс, присвячений «Вечірці», прикрасив свято. На жаль, нам поки що не пощастило зустрітися з композитором (може, прочитає ці рядки й зателефонує нам). Тож розмовляємо з автором вірша, де є слова:
«Всю правду газета
розкаже,
Чим місто радіє й болить,
Героїв киянам покаже
І хто заважає нами жить.
«Вечірку» зі святом вітаєм,
запрошуєм радо на вальс…»
– Скільки років читаєте «Вечірку»?
– Скільки себе пам’ятаю, завжди на столі в батька була вечірня газета. Дружбу з «Вечіркою» успадкував і я. Газета завжди була й підручником життя, й порадником, і другом. На її шпальтах вистачало місця й поезії, й повідомленням про спортивні події. Газета прославляла гідних киян і виводила на чисту воду нехлюїв, брехунів, ледарів, прогульників – всіх, хто заважав нам жити. Про це я й написав.
– Захоплюєтеся віршуванням?
– Я б не сказав. Тільки коли душу сповнюють емоції, тоді й народжуються віршовані рядки. А загалом у житті було більше прози: робота з опоряджування будинків декоративною ліпниною, підкорення цілинних земель, попрацював і фотокореспондентом, директором клубу, а в останні роки – муляром на Київській фабриці друкованої реклами. Зараз на пенсії, але не сиджу склавши руки. Увесь вільний час присвячую моєму хобі – драматургії. Написав уже аж чотирнадцять п’єс, працюю над наступною. В ній – події сьогодення. Деякі мої твори – вірши, нариси, п’єси – друкувалися в багатотиражці «Поліграфіст», у журналах «Київ», «Барвінок».