Детектива годують ноги
Олександр Тур’ян, киянин у третьому поколінні, вже майже шістнадцять років очолює одне зі столичних детективних бюро. Крім того, веде програму на телебаченні. Каже, що має багато хобі, зокрема, дуже любить домашніх тварин. Дивно, як Олександр Володимирович знаходить час для улюбленців – коня, папуги, кота, собаки, адже у нього дуже багато справ.
Задоволення отримує тоді, коли…
За останній тиждень, скажімо, замовлення були такими: пошук дитини, що пішла з дому, пошук дитини, яка зникла безвісти, три пошуки партнерів курортних романів. Незважаючи на наявність певних тенденцій у замовленнях, справи не діляться на категорії, кожна – суто індивідуальна. «Якщо дитина йде з дому, а таке замовлення лише у нас буває принаймні раз на тиждень, то причина одна – конфлікт із батьками, – розповідає пан Олександр. – Нюанси ж практично неповторні: чому цей конфлікт відбувся, чому дитину образили, принизили». Тож перший крок детективів – з’ясувати причину втечі дитини, і про це можуть розповісти лише батьки. Бесіди з друзями, знайомими, відвідання місць, де дитина бувала найчастіше, – це вже другий крок. Дітей-«утікачів» знаходять, де завгодно: навесні та влітку – у наметах, на островах десь на Дніпрі чи на Десні, в когось на дачі, взимку – на горищі чи у підвалі.
Загалом, до приватних детективів із радістю не приходять ніколи. Навіть, якщо просять знайти героя курортного роману (звертаються і з цим, і з іншими замовленнями в основному жінки) – все одно це неприємно. Коли знаходять чоловіка, він каже: «Хлопці, ви що здуріли?! Навіщо це мені потрібно?! Це був лише курортний роман, ви що, самі не розумієте?!». Такого, щоб учасники курортно-детективного роману побралися, чи хоча б просто почали зустрічатися, у практиці Олександра Тур’яна не було.
Розшукове бюро надає послуги з безпеки переважно зіркам шоу-бізнесу. Щоправда, є дві персони, з якими Тур’ян не працює ні за які гроші: Філіп Кіркоров та Юрій Антонов. «У мене в машині було кілька його касет з піснями молодості, але після того, як я став свідком нахабної поведінки Антонова, викинув їх».
Цікавлюсь, від якого виду роботи пан Тур’ян отримує найбільше задоволення. «Від добре виконаного договору, коли клієнт задоволений, – каже він. – Звісно, коли дитину повертаємо додому – це велика радість».
У журналістику привели... голоси 1989 року, коли детективне бюро створювалось, одним із центральних гасел Михайла Горбачова було: «те, що не заборонено, дозволено».
Зібралася група оперативних працівників, які вирішили йти з «органів». У Петербурзі (на той час – Ленінграді) тоді саме відкрилося перше аналітично-пошукове бюро. За перших півтора роки діяльності бюро було 68 перевірок, не рахуючи фінансових. Якось навіть з’явилася замітка в одній з газет, що працівники приватного розшуку – це вигнані з ганьбою із «органів» офіцери. «Потім газета друкувала спростування. У нас досі не було та ніколи не буде на службі людини, яка б дискредитувала себе на попередньому місці роботи», – запевняє Олександр Тур’ян. Сам він має вищу юридичну освіту. До того, як стати приватним детективом, працював у одній із силових структур. Загалом, оперативній роботі віддав 35 років життя. Уже працюючи детективом, за іронією долі став журналістом – рідкісне, але доволі логічне поєднання професій. «Журналіст, який пише на теми криміналу, та детектив – практично одне й те саме, особливо, коли потрібно проводити розслідування, – каже Олександр Володимирович. – Але мої дві роботи зазвичай не перетинаються. Коли ж працюю директором детективного бюро, вкрай негативно ставлюся до журналістів, які намагаються пролізти туди, куди не слід і куди маю їх просто не пускати».
У журналістику, за словами самого Тур’яна, він прийшов «до банального просто». Працювала в Києві на початку 90-х канадська кіностудія «Мрія»: двічі на тиждень ефір у Торонто, а також зйомки для одного з вітчизняних телеканалів. У операторів студії були перші в Україні відеокамери американського стандарту, дуже дорогі. Працівники приватного бюро охороняли камери, а не операторів. Потім ця ж телестудія брала у Тур’яна інтерв’ю. Одна з умов детектива – присутність на монтажу. Коли Тур’ян перебував на телестудії, йому довелося озвучити іншу програму: дівчина, яка мала це робити, була вагітна, і саме того вечора в неї розпочався сильний токсикоз. Але програму треба було здати зранку. Тож режисер попросив спробувати Тур’яна начитати текст. Наступного ранку керівник каналу зацікавився, хто ж це начитував текст таким своєрідним голосом. «Програма була несерйозна, тож по ходу я кілька разів змінював голос. Спочатку читав баритоном, потім ледь не басом, як Джигурда чи Висоцький, потім одну фразу жартома кинув голосом Папанова, а потім перейшов на голос Зиновія Гердта». Спочатку Олександр Володимирович створював епізоди для чужої програми – це поради з безпеки. «Розповідали, як правильно ходити вулицею вночі (тротуаром з боку зустрічної смуги), як виходити з ліфта (поверхом вище), як сідати в незнайому машину (лише на заднє сидіння). Усе це обігрувалося, оскільки, якщо розповідати, то кожна людина все одно уявляє щось своє. Одне слово, це був «лікнеп» правил безпеки для пересічних громадян, які живуть своїми думками і впевнені, що всілякі небезпеки їх обминуть». Потім Тур’ян почав створювати вже авторську програму «Чорне коло», після цього – «Правочин», «Ситуація» (тоді ще радіоверсія «Магнолії TV»), «Стрес». Нині працює у програмі «Свідок».
«Ніколи не буду збирати компромат»
За кордоном 90-95 відсотків приватних детективів розслідують порушення подружжям шлюбних контрактів. Загалом, відмінність між стилем роботи детективів у нас та за кордоном полягає у специфіці законодавства. «Я не можу стежити за невірними чоловікам та дружинам, якщо немає шлюбного контракту, судової справи про розлучення чи розподіл майна, адвокатського запиту, – розповідає Тур’ян. – За порушення цих вимог у нас є три статті Кримінального кодексу – незаконне стеження, порушення прав людини, втручання в особисте життя. Тільки тепер почастішали шлюбні контракти і, загалом, відбуваються певні зміни в цьому напрямі». Друга відмінність між нашими та їхніми детективами – наявність за кордоном такої спеціалізації як «мисливці». Наприклад, поліція розміщує оголошення: «Розшукується особливо небезпечний злочинець Джон Сміт. За доставку його живого – 30 тисяч доларів, за доставку мертвого – 10 тисяч». У нас оголошень щодо розшуку висить більше, ніж достатньо. «Якби ж обіцяли винагороду хоча б у 5-10 тисяч гривень, то ми цим займалися б, – каже Тур’ян, – а так – немає сенсу. Якщо відсутній замовник, який цю роботу оплачує, займатися цим не буду».
Ще кілька років тому контора Тур’яна була єдиним детективним бюро, нині їх у Києві лише... два. «Є багато «чорних» детективів, які офіційно ніде не реєструються, дають оголошення в «Авізо» та інших подібних газетах, – розкриває секрети детективної справи в Україні пан Тур’ян, – до них звертатися не варто. Скажімо, ми не бралися та не будемо братися за пошук викрадених автомобілів, тому що ніхто, крім співробітників міліції, не має права спинити автомобіль, перевірити номери тощо. «Чорні» ж детективи беруться за такі справи, люди погоджуються. І що в результаті?! Через місяць – два вони звертаються до мене з проханням знайти вже не машину, а тих детективів. За ті гроші, що було їм виплачено, можна було б купити нове авто!»
Загалом, детективне бюро займається суто пошуковими справами. Ні експертиз, ні слідчих дій не проводить. Крім державних є незалежні експерти, які у разі потреби можуть провести ту чи ту експертизу, якщо це не суперечить чинному законодавству. «У кримінальні справи ми не втручаємося, тому що з нас зроблять крайніх, – каже Тур’ян, – а, буває, що просто не хочемо: скажімо, свого часу до мене зверталися у справі Ґонґадзе. Але ми не займаємося політичним розшуком, хоча й були пропозиції від дуже відомих політиків. Я ніколи не буду збирати компромат на когось. Політика – це повія».
«Знайти спільну тему»
«Шерлок Холмс – не мій герой, – каже Олександр Тур’ян. – По-перше, я не курю трубку, по-друге, не граю на скрипці, по-третє, не сиджу в кабінеті, намагаючись з’ясувати суть справи дедуктивним методом. Радянський кримінальний розшук завжди діяв за принципом «вовка ноги годують».
Свого часу англійська детективна фірма на кшталт його бюро зверталася до Олександра Володимировича за консультацією. У нього навіть є посвідчення члена Міжнародної детективної асоціації та золотий значок Шерлока Холмса. Та, каже Тур’ян, неможливо стати детективом, начитавшись відповідних романів, довідників, надивившись фільмів. «Що далі, то більше наші люди втрачають той менталітет, який їм властивий, і все більше наближаються до американського світогляду, – каже пан Олександр. – Люди майже не розуміють, що всі ці художні фільми – абсолютна вигадка. Як і американці, ми починаємо сприймати їх як реальність». Якось пан Тур’ян казав Миколі Караченцову, що його фільм «Досьє детектива Дубровcького» зіграв украй негативну роль. «До мене потім телефонували та просили залізти в офіс до конкурентів, аби подивитись, чим вони там займаються. А це ж протизаконно!»
За словами Тур’яна, навіть не кожен оперативник зможе працювати в приватному розшуку. «Свого часу в нашому бюро не зміг працювати один із моїх колишніх начальників: зовсім інші умови праці. Бути детективом – дано чи не дано, як бути скрипалем чи фігуристом». Працівники правоохоронних органів звикли, що покажуть посвідчення, і їм двірники та консьєржки все розкажуть. «У приватному розшуку такого нема, – запевняє Тур’ян, – як казав Гліб Жеглов, «треба знайти спільну тему». Більшість із сучасної молоді цього зробити не може».