Аграрна реформа: докотилося село до самого краю
Президент України проголосив наступний рік Роком села. Ця звістка не стала оптимістичною для українського землероба. Причин для святкування в аграрників немає. Радше навпаки.
Ні орати, ні сіяти
Близько 70 відсотків сільськогосподарських підприємств в Україні збиткові. До цього, як заявляє голова Асоціації фермерів і землевласників, народний депутат Іван Томич, призвело передусім зростання цін на пальне. Ситуація настільки загострилася, що нашим хліборобам цього року було невигідно збирати врожай. Наступного року, в Рік села, хоч як парадоксально, справи погіршаться. За словами Івана Томича, третина господарств відмовилася від посівів озимої пшениці.
– Нині надходить багато звернень від дрібних господарств, власників паїв (а ця категорія нині виробляє 65 відсотки продукції АПК). Селяни попереджають, що не оратимуть. Чому? Бо вартість цієї послуги – 7-9 гривень за сотку. На який прибуток у такій ситуації можна розраховувати?! – наголосив пан Томич.
Фермери вважають, що влада має не деклараціями на кшталт Року села заохочувати селян, а реально допомогти. З цього приводу вони звернулися до Президента, Голови Верховної Ради, Прем’єр-Міністра.
Наживаються посередники
Цьогорічна цукрова криза якнайкраще ілюструє кризу всієї державної політики у сфері АПК, вважає представник Всеукраїнського громадського комітету підтримки аграрної реформи Олексій Шляхов. Скажімо, в сусідній Молдові кілограм цукру коштує (якщо на наші гроші) 2,80 гривні, в Грузії – 3,00, у Казахстані – 3,07, Росії – 3,10, Білорусі – 3,36 гривні. А в Туркменистані наш цукор взагалі продають за 1,90… Чому ж в Україні він найдорожчий? Бо навіть запаси Держрезерву підмели спекулянти.
Олексій Шляхов переконаний, що собівартість солодких кристаликів завищили майже на гривню ще на цукрозаводах за рахунок послуг різних кишенькових фірм – посередників. Згодом ці комерційні структури, мовляв, змовилися, спровокували ажіотаж і підняли ціну з 2,37 до 5 гривень. На зерновому ринку, за словами Олексія Шляхова, теж правлять бал посередники. Вони, користуючись скрутою хліборобів, скуповують зерно в півтора раза дешевше собівартості – по 300-400 гривень за тонну пшениці, оформляючи її як збіжжя 5 – 6 класу. А згодом це ж зерно піде на ринок за ціною 600 – 700 гривень.
Найманці на власній землі
Українське село, як вважає заступник директора Центру аграрних реформ Василь Кононенко, деградувало поступово. Незважаючи на неодноразові, починаючи з 1990 року, проголошення земельних реформ, ці перетворення були, мяко кажучи, млявими. Спершу колгоспи перетворили на КСП, згодом сільгоспугіддя розпаювали і безплатно передали селянам понад 26 мільйонів гектарів землі. Однак люд здебільшого не знав, як цією землею можна розпорядитися. Скажімо, соціологічні дослідження за-свідчили, що 1998 року добре обізнаними в суті аграрної реформи були 6 відсотків селян, а 2000 року – 14 відсотків.
Сорок три відсотки власників землі й досі проти її вільного продажу. Із майже 7 мільйонів власників паїв, лише 400 тисяч вилучили свої наділи в натурі. Інші передали землю в оренду здебільшого тим же колишнім КСП. «Таким чином більшість селян виявилася найманцями на… своїх власних наділах», – стверджує Василь Кононенко. Перетворення сільськогосподарських підприємств на справді конкурентоспроможні суб’єкти господарювання ще не сталося. Тимчасові орендарі більше думають про швидке повернення вкладених капіталів, ніж про протиерозійні заходи, багатопільну систему, модернізацію зношеного більш ніж на 70 відсотків машинного парку, соціальну сферу тощо. Незважаючи на завершення аграрної реформи Україна втратила важливі позиції на міжнародних ринках. Так, якщо 1996 року вона експортувала 1420 тис. тонн цукру, то 2000-го – лише 12,8 тис., а імпортувала 318 тис. тонн. Стрімко падає рівень життя на селі, хліборобська праця стала найдешевшою в державі.
За безцінь
Як свідчать дослідження Центру аграрних реформ, купівля-продаж земельних паїв розпочалася без ухвалення відповідних законів. До цього селян (а передусім пенсіонерів, яких серед власників земельних сертифікатів близько половини) спонукало масове зубожіння, а також тиск із боку місцевого чиновництва. Нувориші часто скуповують селянські землі за безцінь – по 100 – 200 гривень за гектар (за середньої номінальної вартості 8700 грн.). Близько 10 тисяч осіб продали їх за ціною від 500 до 16500 гривень за пай (за реальної вартості середньостатистичного паю площею в 4,2 га – близько 30 тис. грн.).
За словами В. Кононенка, непоодинокі випадки укладання нерівноправних та невигідних «угод» про передачу в довгострокову оренду ділянок за мізерну плату та без права розірвання такого договору. Наразі це питання дещо врегульовано указом Президента «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян», яким встановлено обов’язковий розмір орендної плати – 1 відсоток вартості паю. Проте й нині, за даними Центру аграрних реформ, більш ніж половина власників земельних паїв хоче змінити орендаря. Причини: несвоєчасний розрахунок за користування землею, неадекватна його форма (переважно натурою, тобто зерном, а не грішми).
Отже, як стверджують соціологи, матеріальне становище жителів села внаслідок проведення реформи не поліпшилося, а навіть погіршилося. А статистика свідчить, що старіння і скорочення сільського населення відбувається швидкими темпами, нині серед жителів сіл переважають пенсіонери. Хто завтра працюватиме на землі й годуватиме країну, яка колись вважалася житницею Європи? Очевидно, що за один Рік села всіх його проблем не розв’яжеш.