Медова колонія

Ось  уже тринадцять років у селі Зікрачі, що на Київщині, функціонує Кагарлицька виправна колонія № 115. Створена вона на базі двох колишніх колгоспів, які були в селах Слобода та Халча. За задумом засновників, колонія мала не лише утримувати, а й забезпечувати роботою засуджених. Окрім того, вона мала розв’язати ще одну архіважливу для суспільства проблему – у повному обсязі забезпечити продуктами харчування місцевих мешканців.

До речі, у сучасній українській пенітенціарній системі існує п’ять виправних центрів і шість виправних колоній із сільськогосподарським профілем виробництва. За цими підрозділами закріплено 46,7 тисячі гектарів землі. З них 35,4 тисячі – орні. Сільгосппідприємства виправних колоній-поселень спеціалізуються на виробництві рослинницької (переважно зернових і соняшнику) й тваринницької продукції.

Мінімальний рівень безпеки

– Наша установа – виправна колонія мінімального рівня безпеки, – каже її начальник підполковник внутрішньої служби Іван Тищенко. – Тут відбувають покарання 250 засуджених. Більшість – винуватці дорожньо-транспортних пригод. Тридцяти-сорокарічні чоловіки працюють у полі – вирощують і збирають урожай; є в нас і підсобне господарство, де доглядають за домашніми тваринами. У майстернях засуджені ремонтують автомобілі, сільськогосподарську техніку.

У розпорядженні колонії 1200 гектарів землі. На ній вирощують непогані врожаї ячменю, ярої та озимої пшениці, вівса, проса, гречки, люцерни, огірків, помідорів, капусти та інших культур. Звісно, чималий об’єм роботи засуджені виконують із допомогою сільськогосподар-ської техніки. Хоча вона, так би мовити, не першої й навіть не другої молодості.

– Щодо технічних засобів, то нам не позаздриш, – бідкається заступник начальника колонії з виробництва Віталій Таран. – Техніка вкрай зношена. Уже давно вичерпала всі можливі терміни експлуатації. На придбання нової бракує коштів, не вистачає їх і на купівлю запасних частин. На щастя, серед засуджених – чимало умільців, котрі, без перебільшення, мають «золоті руки». Лише завдяки їм машини ще справно бігають.

За тонну пального – 10 тонн пшениці

Оглядаючи господарство колонії, вдалося познайомитися з багатьма його мешканцями. Це, як правило, добрі, порядні люди. Вони спокутують свою провину, самовіддано працюючи. Хоча зібрали добрий урожай, двадцятивідсотковий податок на додану вартість з нього мають сплатити. А кредиту засудженим ніхто не дасть. От місцеві трударі з року в рік й «мудрують», шукаючи виходу, по суті, з глухого кута.

На зернотоку нашу увагу привернув міцний засмаглий чолов’яга. Він доволі чітко й уміло керував виробничим процесом. Підійшли, розговорились. З’ясувалося, що свого часу пан Володимир головував у одному з колгоспів. Добрий організатор і фахівець. Тож і не дивно, що тут виконує обов’язки завідувача зернотоком.

– Ще одні жнива й опісля, дай Боже, поїду до рідної домівки, – привітно усміхається чоловік. – Але завжди із вдячністю згадуватиму про місцевий люд. Підтримка у скрутний час та розуміння, ой, як багато важать. Частинка мого серця таки залишиться в цьому господарстві: на моїх очах воно ставало на ноги.

«Рідний дим – солодший»

У тваринницьких приміщеннях доволі чисто. Хоча живності тут вистачає: свині, вівці, корови, коні, гуси і кролі – все як у дбайливого господаря. Хіба що масштаби значно більші. Кролів годує зовсім молодий хлопчина Віталій. Про свою судимість згадувати не любить. Скоро додому. Ось цим, власне, і живе. Каже, що дуже любить хутряних звірків. Їх на волі йому не вистачатиме.

Тим часом із хлібопекарні доноситься теплий й приємний запах. Симпатичний юнак порається біля печі: на скатертину дбайливо викладає щойно випечений хліб. Рум’яна шкуринка додає апетиту. За годину-другу нею ласуватимуть за обіднім столом. А меню, до речі, багато хто позаздрив би й на волі – борщ, картопляне пюре, котлети, компот.

– Усі продукти в нас свої, доброї якості. Готуємо як вдома. Хоча, знаєте, рідний дим – приємніший і солодший, – зітхає шеф-кухар.

325 кілограмів для туберкульозників

Кілька років тому в місцевій колонії створили пасіку. До цієї доброї справи доклало руку керівництво установи. Мед – не просто смачний продукт, а вкрай необхідний для  хворих на туберкульоз. До речі, цього літа вже накачали 325 кілограмів цілющого продукту й навіть передали частину до інших установ.

Начальники бувають добрими

Кожен шматок землі керівництво Кагарлицької виправної колонії №115 намагається використати з максимальною користю. Інакше кажучи, по-господарськи.

До речі, такі вимоги в начальника установи Івана Тищенка – дбайливого господаря і, без перебільшення, досвідченого педагога.

– Люди в нас совісні, працелюбні. У кожного за плечима своя історія. Я категорично виступаю проти жорстокості як фізичної, так і психологічної, – стверджує Іван Дмитрович. – Засудженим ніколи не нагадую про їхній учорашній гріх. Того ж вимагаю від підлеглих. Хоч як парадоксально це звучить, вони вже достатньо покарані. Адже чи не кожен з них спричинив ДТП через необережність, а значить щиро розкаюється перед рідними, близькими, знайомими, Богом…

Полковник внутрішньої служби Іван Тищенко повідомив також, що за кілька днів 70 засуджених буде амністовано. А це означає: у багатьох сім’ях спалахне світло радості. Головне, аби громада не відвернулася від цих людей (подібне, на жаль, доволі часто трапляється), а надала елементарну підтримку. Бо ж учорашні засуджені – повноправні члени нашого суспільства. Так, до речі, в усіх демократичних державах.

Оксана ВЄЛКОВА-ЛАГОДА, Олег МАХОВСЬКИЙ