У Швеції переміг не соціалізм, а здоровий глузд
…Стокгольмський аеропорт «Арлан» запам’ятався масштабністю, дизайном та сучасним електронним начинням. Правда, часу в мене було обмаль: попереду був ще один переліт до Кальмара. Це провінційне п’ятдесятитисячне містечко на півдні Швеції мене приємно вразило і своєю природною чарівністю (воно розкинулося на березі Балтійського моря), і рівнем життя городян, і своєю увагою до туристів та сервісом. Шведська провінція, яка мало чим відрізняється від столиці, мені дала зрозуміти – коли до наших Прилук, Знам’янки чи Моршина можна буде швидко й легко долетіти новеньким літаком, напевне, тоді вже ми станемо справжньою Європою.
Переможці і переможені
Швеція – дивовижна країна, але якщо вам хтось скаже, що в ній переміг соціалізм – не вірте, там переміг здоровий глузд – «раціо». І хоча слово «комуна» (так шведи називають свої територіальні громади) можна почути на кожному кроці, комунізму радянського зразка це не стосується. У Швеції люди живуть щасливо, без будь-яких комплексів, панує право і свобода. Як тут не згадати славного нашого гетьмана Мазепу? До речі, його велична постать то тут, то там, чи не щодня виникала, і часто досить несподівано. Якось один молодий швед, до якого я звернувся німецькою, зрозумівши, що має справу не з німцем, запитав: «З якої ви країни?» Почувши відповідь, перше, що він з гордістю сказав: «О, Мазепа, гут!» Потім Йорген, так звали співрозмовника, згадав про братів Кличків, нашу Русланочку, міланського форварда Андрія, що має таке ж прізвище, як і геніальний український поет.
Я переконався, що шведи нас асоціюють все ж не з Кравчуком та Кучмою, а, як з’ясувалося, радше з Мазепою. Не знаю, як кого, а мене це тішить, бо стає зрозуміло, що анафема, яку колись оголосила російська церква, до Бога не дійшла. Бо не перетнула кордони тієї самої церкви. Чи гріхи анафемерів заважали, чи чесноти анафемованого, чи власне спротив самого Бога, але за те, що Мазепа прагнув добра своєму народові, а це стає очевидним кожному, хто потрапить до Швеції та порівняє її з Росією, ім’я його глибоко шанується не лише українцями.
У Швеції розумієш, що все відносно в цьому світі, навіть такі глобальні речі, як поразка чи перемога. Адже шведи в 1709-му, так само, як і німці в 1945 році, були переможеними, а Росія тоді ж укотре виявилася переможницею. Втім, досить побіжно подивитись на життя народів у цих трьох країнах, щоб зробити остаточний висновок, хто ж із них насправді переміг! Чому ж так? А річ у тім, що після Полтавської битви 1709 року переможені і переможці зробили діаметрально протилежні висновки. Шведи, які до того здійснили багато походів за межі своїх земель, раптом прозріли. Вони вирішили, що їхнє щастя не за межами рідного краю, а в ньому самому. Й розбудовували його як тільки могли, дбаючи про добробут свого народу, а не чужого. Ось тому в них сьогодні немає бомжів.
Росія, отримавши вікторію в Полтавській битві й давши вихід негативній енергії в кривавих «зачистках», що прокотилися Україною від Батурина до Запоріжжя, зробила інший висновок – про п’янку радість перемог поза своїми теренами, про необхідність підкорення інших земель. Тепер земель багато, та щастя на них немає. І не лише переможеним народам, а й самим росіянам. Це важливо зрозуміти і нам, українцям, щоб не наробити зайвих помилок. Попри те, що Швеція є членом Ради Європи, вона не поспішає ані до Європейського, ані до Скандинавського союзів, ані тим більше до ЄЕП. Таке й вимовити важко, а жити, думаєте, буде легше?
Дорогу здолає той, хто йде
Помаранчева революція, що завершилася мирною зміною влади у найдемократичніший із усіх можливих способів, вивела наш народ на добрий шлях надії, віри в свої сили. Ми з вами приречені здолати обраний шлях перетворень, бо вже вийшли в дорогу. Жодна країна в Європі не має спеціальних урядових лікарень, санаторіїв, будинків відпочинку, мисливських угідь, численних резиденцій і дач. Наприклад, на всю по-справжньому багату Швецію єдина літня і досить скромна резиденція короля на острові Йоланд. А так званими службовими автомобілями забезпечені, окрім того ж таки короля, ще двоє-троє чиновників у державі. Всі решта, зокрема й міністри, на роботу їздять на власних авто чи навіть… веломашинах, а то й громадським транспортом, чи ще краще – ходять пішки. Зате вони здоровіші навіть без Феофанії та Інституту геронтології. А в нас чи не кожен заступник міністра їздить на іномарці, дехто на мерседесі останньої моделі, ціна якої сягає далеко за 100 000 доларів. І це при тому, що мінімальна зарплата та пенсія ледве становила 50 доларів.
Тож, одним із найважливіших завдань адміністративної реформи, про яку нині багато говорять, є істотне скорочення витрат на утримання влади. Колишня опозиція тепер має всі можливості реалізувати одне зі своїх гасел – влада має служити народу, а не навпаки. Якщо проведете опитування серед українських учителів чи лікарів, то виявиться, що далеко не кожен із них хоча б один раз на кілька років має фінансові можливості вирватись навіть до Криму. А про Сейшели й Баден-Баден, куди їздять наші «слуги народу», взагалі не йдеться. А в тій же 9-мільйонній Швеції лише взимку сотні тисяч громадян (поміж них, до речі, державних службовців одиниці) відвідують наближені до екватора світові морські курорти. Лише на Суматрі в січні цього року під час землетрусу й цунамі загинуло більш ніж 20 тисяч громадян Швеції – царство їм небесне, земля пухом! Мені знайомі шведи казали, що вони більше полюбляють не Таїландське узбережжя, а бразильську Копокабану та відомі Кейптаунські пляжі з пінгвінами в Південно-Африканській республіці. І це лише взимку, а влітку за кордоном число шведів-відпочивальників збільшується на порядок. А в нас із 47 мільйонів українців за цілий рік на всіх разом курортах за кордоном відпочиває менше громадян, аніж у 9-мільйонній Швеції за одну зиму.
Чому ж так? По-перше, влада у Швеції не перетворена на годівницю. Перебування людини при владі є справою почесною, але малоприбутковою. Депутати райхстаґу отримують не в десять разів більшу від професорів, а рівно ту саму зарплатню, яку отримували на попередньому місці роботи. А от на поштові та представницькі витрати майже всі отримують однаково, проте однаково й звітують про них.
По-друге, у Швеції влада підконтрольна громадянським інститутам, зокрема вільній пресі. Тому будь-який можновладець за копійчану провину буде нещадно й публічно розкритикований. Національний медіапростір у цій країні не окупований колишньою метрополією, вільний, незалежний від влади, ущільнений медіаструктурами різних форм власності, зокрема й колективної. У країні є канали суспільного радіо- і телемовлення, багато приватних видань. Кожен громадянин має право зареєструвати свою газету і може швидко реалізувати це право, всього лише за день. Звісно, за наявності офіційного видавця. В країні видається кілька безплатних газет – «Стокгольм сіті» та «Метро» – накладом понад 300000 примірників кожна. Є загальнонаціональні газети – ранкова й вечірня, ліберальна й консервативна, чоловіча й жіноча, громадські регіональні й місцеві та приватні газети.
Отож, рівень поінформованості шведського суспільства, без сумніву, достатньо високий. Хоча в країні так само високий рівень толерантності до вияву будь-яких прав людини, а ось ставлення переважної більшості громадян до корисливих дій влади є відверто негативним. Той, хто відважиться на зловживання, може отримати закономірну платню у вигляді всенародної обструкції. Владі у Швеції ніхто не догоджає, низькопоклонництво й улесливість – не шведські риси.
Ой коли ж ми наїмося тюльки з головками
Погодьтесь, це нам, людям молодим і ситим, які не бачили смаленого вовка, слова про тюльку з головками здаються особливо кумедними. А от моїм родичам, які неповнолітніми дітьми, втративши обох батьків, пережили голодомор 1932-33 років, довелося й справді без солі їсти живих мальків не лише з головками, а й з нутрощами та хвостами. Їм, тоді розкуркуленим, розпроданим і розкраденим, досі, якщо неголодним, то і неситим, ці слова звучать зовсім не смішно. Тепер ті з них, хто вижив, ні шпроти, ні бички, ні кільку їсти не можуть. А втім, у нашій країні ще вистачає людей, що мріють наїстися тюльки з головками. На жаль, у нас ситий голодному не вірить.
А ось у Швеції вірять, хоча цю свою віру не виставляють напоказ. В усіх установах громадського харчування до обіду подають лише свіжий хліб. Я довго не міг зрозуміти, як їм вдається постійно його мати? Аж поки не побачив у великому магазині корзину з симпатичними, безплатними, хоча й учорашніми булочками, які виставили за межами торгового залу спеціально для бідних. І, як це дивно, їх не розмели за кілька хвилин, як би це було, наприклад, у нас.
У Швеції я часто був вражений дбайливим ставленням до живої природи. У провінційному курортному містечку Кальмар, на півдні країни, дикі зайці родинами пішки по місту гуляють, вони майже ручні. У приміських лісосмугах бачив багато неторкнутих горіхів, ягід, їстівних грибів. Усе це свідчить про благополучність суспільства і ситість його громадян. У кожній установі, університеті, редакції газети, на радіо, телебаченні, де мені доводилося бути, а також в аеропорту Стокгольма «Арлан» встановлено безоплатні автомати з кавою, чаєм, какао. Немає нестачі цукру чи молока, а тим більше окропу та й черги біля автоматів теж немає.
У цій дивовижній північній країні двері з суцільного полотна я бачив лише в двох місцях – туалетах і коморах. У решті установ і організацій, навіть місцевих органах влади і поліції, вони скляні, переважно від підлоги до стелі. Певен, що будь-які чорні справи за такими дверима робити нелегко…