Якби мені ще кілька тижнів тому хтось сказав, що моя історія з поверненням з Криму до Києва неодмінно зацікавила б фантастів, то, звісно, не повірив би. Однак кілька сумних годин, проведених мною між майбутнім та сьогоденням, реально свідчать – машина часу таки існує. І сліди її губляться десь на бульварі Шевченка.Уявіть моє здивування, коли після спекотного дня, проведеного під щедрим кримським сонцем, я відчинив дверцята купе № 28 потяга «Сімферополь – Київ» з...