Ні вниз, ні вгору

Фахівці підрахували, що в житлових будинках Києва встановлено 17,6 тисячі ліфтів. Третина з них відпрацювала понад 25 років і потребує заміни та модернізації. А це, звісна річ, вимагає мільйонних вливань, практично річного бюджету столиці – 830 мільйонів гривень. Чи є вихід із глухого кута?

Поки столичні районні держадміністрації (РДА) жаліються на нестачу коштів для заміни старих ліфтів, навала зношеного вертикального транспорту стає дедалі більшою. Щороку термін експлуатації закінчується у 900-1000 одиниць. І хоча діє міська програма заміни та модернізації ліфтів, розрахована на 2001-2005 роки, та от коштами її підживлено слабенько. Київрада зобов’язала столичні РДА залучати 50 відсотків надходжень від орендної плати за нежилі приміщення комунальної власності на заміну ліфтів та реконструкцію об’єднаних диспетчерських систем, проте гривні течуть рікою на інші районні потреби. За п’ять років мали намір замінити 1199 ліфтів, а загалом відстають від графіка на 89 одиниць. За планом, мали б замінювати ліфти, змонтовані до 1971 року, та в електромеханіків до них руки не дійшли, адже возяться з технікою, що працює ще з 1965-1969 років.

Особливо непокоїть столичну владу технічний стан ліфтів, які відпрацювали понад 30 років. Такі «динозаври» ще бігають у житлових будинках Лісового масиву в Деснянському районі, на Березняках у Дніпровському районі, Микільській та Південній Борщагівках у Святошинському районі. Ці дані навів на колегії КМДА Віктор Вакараш – начальник Головного управління житлового господарства. Основна причина зволікань з їх заміною – відсутність коштів. Лише перший рік програму фінансували через міський бюджет. Та вже третій рік поспіль це – парафія районів, а їхні керівники не закладають необхідних коштів у місцевих бюджетах. Тому голови районів обговорюють можливість фінансування програми «Ліфт» з міського та районного бюджетів. Крім цього, в Дарницькому, Дніпровському, Оболонському і Подільському районах поняття «модернізація» розуміють як звичайні  ремонтні роботи (заміна облицювання кабін, електродвигунів тощо) поточного і навіть експлуатаційного характеру, коли замість старого встановлюють нові однотипні елементи, а від цього зовсім не поліпшуються техніко-експлуатаційні характеристики ліфтів, та й не відповідають вони сучасним вимогам безпеки. Після проведення повної модернізації чергове експертне обстеження проводиться через 18 років, а не через 2-3 роки, як це передбачено після звичайних ремонтів.

Найбільше непрацюючих ліфтів фахівці з Головного управління житлового господарства зафіксували в будинках комунальної власності – 75, у ЖБК і ОСББ – 2, відомчих – 2. Найгірша ситуація склалася у Святошинському, Солом’янському, Дніпровському та Голосіївському районах. Під’їздів, де не працює жоден ліфт, нарахували 38, найбільше у Святошинському (8), Солом’янському (7) та Голосіївському (5) районах.

Окрім змін джерел фінансування, на колегії КМДА лунали й думки про підвищення квартирної плати.

– Обов’язково, рано чи пізно, доведеться переглянути тарифи квартирної плати і привести їх у відповідність до фактичної собівартості. Інакше в бюджеті не знайдемо коштів. Коли саме це зробити – треба радитися, – запропонував голова Оболонської РДА Микола Товкач. – Вартість технічного обслуговування ліфтів вивести з тарифу квартирної плати і розрахунки проводити за окремою статтею. Поки що за користування ліфтом киянин сплачує лише дві гривні на місяць.

Із цілої низки проблем, озвучених з трибуни, наведу лише деякі, які промовці порушили на нарадах у КМДА вперше. Приміром, власники вертикального транспорту часто утримують кабіни ліфтів в антисанітарному стані і тому слід посилити контроль за дотриманням порядку. Органи внутрішніх справ не приймають заяв від експлуатуючих організацій за фактами пограбування ліфтів. Понад 1000 транспортних механізмів у районах міста безконтрольно обслуговують 19 підприємств малого бізнесу, що не мають власної виробничої бази, аварійної служби. На думку управлінців, без достатнього контролю працюють ліфти, що перебувають на балансі власників житлових будинків. Роботу таких підприємств з технічного обслуговування ліфтів слід постійно аналізувати в райдержадміністраціях і тримати під контролем управлінь і відділів житлового господарства. Тим часом з обслуговуючих організацій на кращі хліби йдуть електромеханіки, основні спеціалісти з обслуговування ліфтів (їх стало утричі менше порівняно з 1992 роком), а середній вік тих, хто ще працює, – 55 років. Немає навіть цільової програми з омолодження колективів та надання відповідної соціальної підтримки (зарплата, службове житло, гуртожитки).