Галицький замок відновлюють завдяки дипломним роботам студентів
За часів Київської Русі Галич, що над Дністром, був третім за значенням і розмірами містом після стольного Києва та Новгорода. А нині це невеличкий районний центр в Івано-Франківській області. Проте місто, яке дало ще й назву одній із найбільших історичних територій України, Галичині, знають усі. Сумно згадувати, що лишень два десятиріччя тому Галич свідомо «затирали» на мапі Вітчизни, аби якнайглибше закидати «червоним» наше славне коріння. Той, хто потрапить сюди на чотирнадцятому році незалежності, може щиро засвідчити, що «чорна галка Опілля», нарешті, з попелу відроджується. Головний доказ цього видно з будь-якої частини міста: чи то зі Старого мосту над Дністром, чи то від церкви Святого Пантелеймона над найчистішою в Європі річкою Лімницею – це Галицький замок на Замковій Горі. Століттями він лежав у руїнах, і тепер ось відновлюється. Реабілітується, – як сказав генеральний директор-науковий керівник Національного заповідника «Давній Галич» пан Олександр Береговський. Він також підтвердив, що відбудовують замок завдяки… кільком дипломним роботам студентів Львівської Політехніки.
– Що, пане Олександре, направду відтворюється один із найдавніших замків України за кресленнями, зробленими студентом-випускником у дипломній роботі?
– Воно-то так, тільки не одним студентом, а цілою групою. Студентів Львівської Політехніки вже доволі давно привчають до таких проектів. І ось дійшла черга й до нашого Галича. На базі кількох таких робіт було розроблено план відбудови і ще за прем’єрства Віктора Ющенка це сталося, – розпочали. Однак фінанси, особливо в останні два роки, «заспівали романси». Цього року також продовжують «співати». Але воно й зрозуміло: після перемоги народу минулої осені новій владі доводиться латати усілякі діри, які дісталися їй у спадок. Тому не вимагаємо навіть грошей на цей рік, та маємо надію, що наступного ситуація докорінно зміниться.
– Чи можете ви назвати загальну вартість проекту?
– Плануємо запросити в Києва, в Міністерства культури і туризму, півтора мільйона гривень. Цього має вистачити, щоб виконати все, що заплановано на 12 місяців, зокрема й археологічні розкопки. Вони, на диво, і, мабуть, таки на щастя, на Замковій Горі фактично не проводилися. Тому нині галицькі, львівські та київські науковці знаходять просто чудові експонати для майбутнього музею в реабілітованому Галицькому замку. Загальна ж вартість проекту становить близько десяти мільйонів гривень. Сума невелика, як для такої роботи.
– Ви називаєте замок Галицьким, але ж його донедавна в історичній літературі згадували як Старостинський?
– Замок у Галичі, руїни якого збереглися до наших днів, було споруджено галицьким старостою Потоцьким у XVII столітті – звідси й Старостинський. Він виділив на це діло 42 тисячі злотих. Утім, нещодавно достеменно стало відомо, що то було не спорудження, а перебудова. Про це свідчать знахідки експедиції нашого заповідника. Під час відновлення нами замку, коли ми заглибилися в підвалини його, відкопали старий дерев’яний фундамент. Вчені оцінили його XII – XIV століттями. Тому ми вирішили, що перебудова замку в XVII столітті аж ніяк не може применшити його історичної ваги. Отже, було вирішено дотримуватися саме назви «Галицький», а не «Старостинський». Перші згадки про замок, як про укріплену цитадель, сягають 1114 року. Археологи вважають, що спершу то була дерев’яна споруда, яку пізніше перетворили на справжній військовий замок галицьких князів. Польський історик Геленіуш у праці «Розмови про Польську Корону» розповідає: «Галич над самим Дністром має замок старовинний, про початки якого не говорять ні хроністи, ні традиції…»
– Не так давно ви відзначили десятиріччя Національного заповідника «Давній Галич». Після тривалого планомірного занехаяння міста створення вашого закладу можна назвати справдешньою революцією.
– У Галичі проживають особливі люди. Городяни розуміють і ледве не щодня згадують, що ходять по землі Данила Галицького, Ярослава Осмомисла, Володимира Володаревича… Дух столиці досі ширяє над містом, як ширяв навіть за часів короткочасної російської окупації після Другої світової війни. Люди чекали, що відродження Галича настане, і з’яву Національного заповідника тут розцінено як справді переломний момент в історії міста. 11 жовтня 1994 року указом Президента України заповіднику надано статус Національного. Відтоді й почалося встановлення історичної справедливості. Заповідник охоплює історичну частину княжого міста, а загалом займає близько 80 квадратних кілометрів. Нині ми особливо сподіваємося на те, що після реформування Міністерства культури і туризму, розквіт Галича, просто бездонної криниці для туристичного бізнесу, неминучий. Одначе київські та львівські туристичні організації здебільшого зацікавлені південними краями. І поки не розуміють, що до Галичини, щойно вдасться розширити інфраструктуру регіону, і міста зокрема, полинуть туристи із сусідніх Польщі, Угорщини, Румунії. Без сумнівів, зацікавить Галич і заокеанських братів, а особливо їхніх нащадків.
– Хто із вчених нині працює на Замковій Горі?
– У заповіднику створено науково-дослідницьку експедицію, яка має від трьох до десяти загонів. Стабільно працюють наші вчені під керівництвом завідувача відділу археології Тараса Ткачука, а також запрошуємо спеціалістів з Інституту українознавства, Інституту археології НАН України. Серед відомих в Україні вчених у нас систематично працювали, і, сподіваюся, працюватимуть, доктор історичних наук Володимир Баран, академік Національної академії мистецтв України Олександр Федорук. А у віддаленому минулому в Галичі працювали і робили просто національного значення відкриття такі світила вітчизняної науки, як Антін Петрушевич та Ярослав Пастернак, який 1937 року віднайшов фундамент Успенського собору поблизу села Крилос, на північ від сучасного Галича.
– Дехто із знавців старовини нарікає на те, що відбудовуєте замок, а не Успенський собор.
– Цей собор для нашого міста тепер, як Десятинна церква для Києва. Було вирішено законсервувати підмурівок храму. Це відкриття 1937 року розставило, як то кажуть, усі крапки над «і»: вчені дійшли висновку, що в княжі часи там, де зараз місто, була тільки торгова пристань на Дністрі, а на Замковій Горі – фортифікаційна споруда оборонного значення. Нині знаємо, що то одна з найдавніших і найукріпленіших твердинь Галичини. У проекті реставрації цієї національної пам’ятки передбачено відновити вцілілі мури, південно-західну вежу та каплицю Святої Катерини, відтворити оборонну стіну між вежею і каплицею. А щодо деяких любителів старовини, то нещодавно в нас такий казус стався: до міської нашої адміністрації надійшов лист із Харкова від такого собі пана, який у власному прізвищі впізнав подібність із Любартом, воєводою галицьким 1350-1352 років, котрий, згідно з однією з версій, спорудив Галицький замок. У недвозначних висловлюваннях цей харків’янин обізвав нас злодіями і нарікав, що його не запитали про дозвіл на будівельні роботи на Замковій Горі.
– Після відбудови замку як плануєте його використовувати?
– Маємо бажання заснувати в ньому музей зброї. Адже замок мав виключно військове застосування, тож ідея сама просто напросилася. Крім того, під час розкопок, які передують реабілітації, ми знайшли на горі старовинну гармату. Певне ще тих часів, коли Галицьким замком заволоділа армія Богдана Хмельницького. Є тут зброя й ще давніших – часів селянського повстання під проводом Мухи. А також і не таких уже й давніх – часів штурму і захоплення твердині 1676 року військом турецького завойовника Ібрагіма Шайтан-паші. Маємо ще чимало експонатів. Відверто скажу: в Україні нині взагалі експонується від 3 до 15 відсотків музейних фондів. Отак!..
– Деякі реліквії, відшукані в Галичі ще Пастернаком у 30-ті, зараз зберігаються в музеях інших міст. Зокрема саркофаг князя Ярослава Осмомисла – в Івано-Франківському краєзнавчому музеї. Чи порушуватимете питання про повернення в Галич таких речей?
– Пробуватимемо, але надії мало. Адже жоден музей ніколи не віддає зі своїх фондів нічого навіть хоч трохи вартісного. А тут саркофаг – Осмомисла! Звісно, логічно було б його повернути. Та ми за десять років назбирали чимало для майбутнього музею. В Україні не один музей зброї, але наш мав би бути найвагомішим. І ми зробимо його таким! Крім того, хочемо запровадити практику виїзних експозицій. З інших музеїв ми могли б виставляти на 3-5 років їхні експонати, а свої б возили до них. Але попереду ще кілька років реставрації. Плануємо завершити відбудову Галицького замку аж 2012 року.