До відвідин районного управління пенсійного забезпечення я довго морально готувалася – розповіді про довжелезні черги неабияк лякали. У дворі (якраз була обідня перерва) справді назбиралося кількасот громадян. Одні стояли мовчки, другі стиха гомоніли, треті обурювалися й галасували. За 10 хвилин до закінчення обідньої перерви кілька людей почали гупати кулаками в двері й вимагати, аби їх прийняли. Було ніяково й совісно, й ми ще з однією жінкою взялися заспокоювати нетерплячих. Коли двері...
