Пломбір зі смаком дитинства
Улітку ми частіше буваємо на лоні природи: у вихідні поспішаємо до лісу, до річки, у парки, а чи просто поміж люди. Такі «вилазки» неможливо уявити без якоїсь, бодай малесенької, трапези. І найчастіше шукаємо, де випити б склянку газованої води чи пива та скуштувати чогось смачненького, солоденького. Спиняємося, зазвичай, на морозиві, па-м’ятаєте, як у старому фільмі: «Дружині – квіти, а дітям – морозиво». Комусь більше до смаку знайомий із дитинства пломбір, а хтось полюбляє вершкове чи фруктове.
Ще порівняно недавно асортимент цих ласощів був доволі скупим: три-п’ять видів – і не більше. Тож, не роздумуючи, купували звичний пломбір у вафельному стаканчику за 50 копійок. Власне, і нині можна знайти таке дешеве морозиво. Одначе, як застерігає президент української Асоціації продавців морозива Тамара Бролінська: «Дешеве – аж ніяк не означає високоякісне. Тому, перш ніж купувати десерт у стаканчику чи на паличці, не полінуйтеся знайти на упаковці торгову марку, прочитайте, з яких компонентів складається цей продукт. Адже наш вітчизняний ринок нині достатньо насичений такими ласощами. Провідне місце на ньому займають відомі підприємства з усталеним брендом, водночас наплодилося чимало дрібних, часто підпільних підприємств, які не мають можливостей контролювати якість своєї продукції та й не дуже цим переймаються. Тож нерідко трапляються випадки: з’їло дитя морозиво – і потрапило на лікарняне ліжко. Особливо небезпечно купувати «незрозумілий» і «сумнівний» продукт улітку. Тут дуже доречним буде прислів’я: «Скупий платить двічі…»
– Столичний ринок морозива вельми насичений і привабливий: очі розбігаються від назв – спробуй не помилитися. Я особисто віддаю перевагу «Хрещатику» і «Каштану»…
– О, це морозиво давно знають і люблять кияни, – усміхнулася Тамара Юріївна. – І хоч щороку з’являються нові назви і види у яскравих упаковках, над якими потрудилися дизайнери, це морозиво не поступається своїм місцем. Його смакує уже не одне покоління, адже продукт перевірений часом – чверть віку виготовляють його на столичному холодокомбінаті.
– Либонь, нелегко втримати такий бренд на високому рівні, позаяк ринок морозива постійно розширюється: оновлюється асортимент, з’являються конкуренти?
– Приємно, що провідні місця посідають вітчизняні виробники – такі торгові марки, як «Рудь», «Ласунка», «Ласка». Вони насичують ринок високоякісним товаром, виготовленим з натуральних продуктів. Для нас якість – понад усе. Ми не відстаємо, а часто навіть випереджаємо європейських виробників. Наше морозиво сподобалося росіянам, чехам – і ми із задоволенням його експортуємо.
– Водночас українці мають можливість ласувати й імпортним десертом?
– Так, є у нас гурмани, які орієнтуються на імпорт, але більшість віддає все-таки перевагу українському – натуральному, жирному, у шоколаді. Такі ми вже є (на салі виростаємо).
– Певна річ, французьке дорожче, бо то ж закордонне.
– Так, але не завжди смачніше. Дорогим воно стало тому, що подолало чималий шлях, аби потрапити до нас.
– Кілька днів тому я купувала мій улюблений «Каштан» у фірмовому кіоску по 95 копійок, а за кілька кроків його вже продавали по 1,20 грн., а у центрі міста – по 2 грн.
– Виробник відпускає свій товар усім посередникам за однаковою ціною і не має жодного стосунку до того, почім його продають у центрі міста чи на околиці. Фірмові кіоски, на жаль, не всім виробникам під силу. Торгівля, згідно з правилами, має право встановлювати націнку в межах 20-30 відсотків. І на це є цілком обґрунтовані підстави. Вуличні лотки, приміром, встановлюють ще додаткові накрутки і виходить не 30, а всі 50 відсотків.
– Як вплинуло на собівартість морозива підвищення ціни на цукор? – це запитання я адресую Вадиму Ослянському, начальнику відділу маркетингу 4-го столичного холодокомбінату.
– Поки що немає підстав для подорожчання морозива, – пояснив він, – оскільки дещо впали ціни на молоко та масло. Якщо уряд і надалі врегульовуватиме ціни, то наш продукт буде доступний усім ласунам. Що стосується торговельних надбавок, тут відчувається щонайперше вплив кризи на ринку нафтопродуктів. Коли ви їдете на роботу не в метро, а на таксі, то платите за дорогу більше – те саме виходить із вартістю морозива, яке треба транспортувати: ми веземо своє у різні регіони України, з регіонів везуть до Києва.
– Порівняно з минулим роком морозиво все ж подорожчало?
– На 5-10 відсотків.
– Якому споживач віддає перевагу: вафельному стаканчику, брекету чи на паличці?
– Співвідношення 45 на 55 відсотків. Стаканчик, до якого ми так звикли, – це вже минуле, йому на зміну прийшов ріжок, який завоював усю Європу. А оскільки і ми туди йдемо, то доведеться прощатися зі стаканчиком.
– Скільки тонн морозива щодоби виробляє столичний холодокомбінат?
– У межах тридцяти.
– Це багато чи мало?
– Поки що достатньо. Україна виробляє щороку 119 тисяч тонн цього продукту. У середньому кожен українець щороку з’їдає 3 кілограми морозива. Для порівняння: американець – 16 кілограмів.
– Тому-то вони такі гладкі?
– Що ви? – знову приєдналася Тамара Юріївна. – Від морозива не поправляються. Це – чудовий антидепресант. Отож, якщо комусь життя немиле, не біжіть по піґулки до аптеки, ліпше з’їжте морозиво. Стрес миттю знімете!
– Нинішнього літа ми не ховаємося у затінок від сонця. Погода якимось чином впливає на темпи виробництва?
– Морозивом хочеться поласувати не лише в спеку, але й коли йде дощ чи падає сніг. Просто влітку споживачі віддають перевагу порційному, а в інші пори року купують його в судочках, торбинках, йдуть до кафе. Приємно, що ми сприймаємо його як десерт. Наповненість ринку, потреба у морозиві з кожним роком зростає. Тож ми з цього лише радіємо.
– Маєте намір пробивати собі дорогу на європейський ринок?
– Звісно. Проблема не в якості чи кількості, а в тому, щоб подолати певні нормативні бар’єри.
– Дякую за цікаву розмову. Бажаю завоювати світовий ринок і водночас тішити українських споживачів ще смачнішим морозивом.