Надія Вернигора: «людям потрібні наші знання і чуйність»

До відвідин районного управління пенсійного забезпечення я довго морально готувалася – розповіді про довжелезні черги неабияк лякали. У дворі (якраз була обідня перерва) справді назбиралося кількасот громадян. Одні стояли мовчки, другі стиха гомоніли, треті обурювалися й галасували. За 10 хвилин до закінчення обідньої перерви кілька людей почали гупати кулаками в двері й вимагати, аби їх прийняли. Було ніяково й совісно, й ми ще з однією жінкою взялися заспокоювати нетерплячих. Коли двері розчинилися, натовп буквально увірвався у приміщення і розсипався – кожен до свого інспектора. За мить вузенькими набитими коридорами неможливо було пройти. Віднайшовши потрібний кабінет, я побачила там двох жінок-спеціалістів – молоденьку й середніх років. Спокійні й привітні, вислухали мене, сказали, що й як далі робити. На запитання, як вони витримують таку кількість, м’яко кажучи, вимогливих відвідувачів, відповіли, що звикли і до криків, і до бійок під дверима, і до необґрунтованих претензій щодо малих пенсій і тяжкого життя, тому співчувають словом і допомагають ділом, якщо це можливо. Просто працюють.

Про те, як пережив Пенсійний фонд реформу й численні зміни до законодавства, хотілося розпитати у начальника Головного управління Пенсійного фонду України у м.Києві, заслуженого економіста України, кавалера двох орденів Княгині Ольги та інших престижних нагород Надії Вернигори, яка працює тут із 1991 року. Я потрапила на особистий прийом і змогла почути й побачити, що хвилює людей.

74-річна, виснажена хворобою Олена Іванівна з Дніпровського району плакала й розповідала про свою біду. Вийшовши на пенсію, позичила свою трудову книжку іншій людині. Одержувала невеличку індексацію як непрацююча пенсіонерка з 1996 року, а коли завдяки персоніфікованому обліку це стало відомо, з неї почали ту індексацію вираховувати. «Знаю, що порушила закон, але через вираху-вання ми з чоловіком ще більше бідуватимемо, дітей нема, щоб допомогли, а в мене операція за операцією», – журилася жінка. Надія Федорівна попросила пенсіонерку викласти все у заяві, яку розгляне спеціальна комісія – може, нужденній «порушниці закону» чимось і зарадять.

Юрій Якович Нікітін – бадьорий науковець-пенсіонер із проектного інституту «Водоканалпроект», який проектував підприємства, котрі, як пожартував чоловік, «тепер не можуть поділити», прийшов задля друга. Той має 18 років наукового стажу, тепер працює на держслужбі. Невдовзі пенсія, тож треба знати, що та як. Надія Федорівна запропонувала майбутньому пенсіонерові прийти з трудовою книжкою, аби з’ясувати, чи можна додати до стажу держслужбовця науковий згідно із Законом України «Про наукову та науково-технічну діяльність».

Прощаючись, Юрій Якович сказав, що задоволений роботою Пенcійного фонду, але вражений тяжкими умовами, в яких працюють, зокрема, спеціалісти Шевченківського району – кабінети незручні, в коридорах тіснява, лайка.

Перед наступним відвідувачем Надія Федорівна сказала, що по Шевченківському району столиці питання, слава Богу, вирішилося: пенсійне управління матиме 2500 квадратних метрів у новому приміщенні й не працюватиме за трьома адресами. Тяжка ситуація з приміщенням і у Дніпровському районі. Науковців останнім часом побільшало – із січня 2004-го, відколи набув чинності Закон України про «Про наукову та науково-технічну діяльність», змінився перелік посад, за якими нараховується пенсія. Одні йдуть утішені, інші – навпаки. У структурі Головного управління ПФУ є відділ контролю, який стежить за правильністю призначення пенсій за окремими законами – народним депутатам, прокурорам, науковцям, державним службовцям та журналістам.

Наталя Сторожун із Деснянського району десь почула, що має право на пенсію як держслужбовець і прийшла на прийом до Надії Федорівни. Та з’ясувалося, що чотири роки тому вона пішла на пенсію не із держслужби, під час роботи не складала присяги, не мала рангу – отже, сподівання марні.

– Надіє Федорівно, чи робить Пенсійний фонд самостійні кроки назустріч людям, адже мало хто з нинішніх пенсіонерів може скористатися порадою юриста?
– Районні пенсійні управління нещодавно провели аналіз 42 тисяч 424 пенсійних справ людей, котрі одержували 332 гривні, і з’ясували, що 25 тисяч мають право на донарахування. Запропонували їм звернутися до спеціалістів, принести додаткові довідки. Середня пенсія по цій категорії становитиме 380 гривень – у когось 332, у когось 400-500 гривень. Скориставшись нагодою, попрошу людей не нервуватися марно через те, що в липні вони отримали меншу пенсію, ніж у червні. Річ у тім, що в квітні, травні й червні людям доплачували за попередні місяці. Звісно, якщо є якісь сумніви, можна звернутися до районних управлінь – по телефону, письмово чи й особисто. Нинішнього року ми провели й перерахунок пенсій майже 25 тисячам людей, котрі отримують 332 гривні, але мають особливі заслуги – заслуженим журналістам, економістам і працівникам культури додається 25 відсотків прожиткового мінімуму, Героям України – 40. Нарешті відновлено справедливість щодо пенсіонерів республіканського та всесоюзного значення радянських часів – з нинішнього року вони мають доплати, ліквідовані 1992-го. Звертається й чимало депутатів районних рад радянських часів, але для одержання надбавки треба було бути ними не менш як чотири скликання.

– Надіє Федорівно, колись я була в кабінеті молодого спеціаліста міського Пенсійного фонду, яка займається доплатами за нагороди. Вона була дуже люб’язна і провела чималі пошуки, аби відтворити документи про нагородження фронтовика для доплати його вдові. Таких випадків багато?

– Закон про особливі заслуги набув чинності 2001 року, й тоді людей, котрі мали право на перерахунок пенсії, було багато. Міську комісію очолює заступник голови КМДА Віктор Падалка. В окремі дні ми приймали до тисячі громадян. Нині таких менше – переважно вдови нагороджених, котрі більше не вступали в шлюб.

– Скажіть одверто, часто потерпають пенсіонери через неуважність чи некомпетентність спеціалістів у районах?

– Не дуже, але трапляється. Ми негайно все виправляємо. І причина не в некомпетентності, а у перевантаженнях, плинності кадрів і відчутній кількості вакансій. Приймаючи за день по 40-50 осіб, тримаючи в голові величезну кількість законів, погодьтеся, можна помилитися. Щодня до всіх управлінь Пенсійного фонду столиці приходить на прийом десь по 4,5 тисячі громадян. Додайте до цього тисячі листів і телефонних дзвінків... Тяжка справа, коли люди приходять і просять відтворити трудовий стаж, бо приватна чи комерційна структура давно щезла. В окремих випадках, якщо є свідки, може зарадити суд.

– У дворі й коридорах районного пенсійного управління були й не дуже здорові люди – це видно з їхньої поведінки...

– Психічно хворі люди – тяжка проблема. Вони ходять мало не щодня, заважають працювати. Позаяк ті переважно не пенсійного віку, а значно молодші, то нерідко завдають нашим працівникам тілесних ушкоджень. Одна колега лікувалася цілих два місяці. Нещасні люди – нічого не вдієш.

– Надіє Федорівно, Кримінальний кодекс тлумачить усі сумніви у справі підсудних на їхню користь. Пенсійне законодавство більше на боці держави чи людини?

– Ми тлумачимо законодавство однозначно, адже за нами – люди і величезні кошти. Радіємо, якщо вдається в межах законодавчого поля допомогти людям, котрі через закони ж і потерпіли. Приміром, перевели на журналістську пенсію Валерія Жолдяка, який одержував набагато менше, а чорнобильця Івана Григоровича зупинили від хибного кроку – перерахування за довідкою, яка б йому зашкодила. Якщо людина запізнилася зі зверненням за пенсією через дуже поважні причини – хворіла сама чи доглядала тяжкохворого – ми радимо, які довідки принести, щоб нічого не втратити. Мешканці Святошинського району Зої Комковій порадили зібрати документи для переведення на пільгову пенсію. Вона працювала рентгенлаборантом, але на час виходу на пенсію пільг за її фахом не було. До речі, про суди. Починаючи з 2001 року, є чимало рішень, ухвалених із порушеннями законодавства на користь пенсіонерів. Ми оскаржуємо їх навіть у найвищому суді України, але нерідко нічого не виходить...

– Я бачила в приймальні чималу теку з подяками за чуйність, тепло і підтримку. Ви особисто задоволені працівниками міського Пенсійного фонду?

– Дякують нам не дуже часто, та це й не потрібно. Сама я вимоглива до підлеглих, буваю й сувора, але розумію, яких зусиль коштувало нашим працівникам 14 разів торік переглянути пенсії понад 595 тисячам пенсіонерів. Цього року ми зробили це вже 6 разів. Не скоро забудемо й тяжке напруження у зв’язку з покладенням на нас обов’язку нарахування пенсії. Я втішена, що за такої завантаженості практично нема скарг на роботу Дарницького, Деснянського, Подільського, Солом’янського і Святошинського пенсійних управлінь. Обґрунтованих скарг усього 4-6 відсотків від наявних. На жаль, людям не завжди легко збагнути, що закони – річ непохитна і їх треба дотримуватися. По-людськи я їх розумію.

– До речі, про людське. У вас особисто нема жодних зверхніх, начальницьких інтонацій і манер, які можуть зіпсувати настрій людям. Зізнайтеся, це – щиро чи стиль поведінки?

– Шанувати людей мене навчили батьки, яких я дуже любила. Коли мені було 32 роки, помер батько. На щастя, горе не озлобило мене. Я збагнула швидкоплинність життя і відчула бажання допомагати людям. Через 11 років померла мама. Тепер я наче бачу у не дуже щасливих літніх відвідувачах своїх батьків і хочу їм допомогти. Під час пенсійної реформи я й мої колеги, де могли – в газетах, по телебаченню – пояснювали людям особливості перемін, заспокоювали. Під час загальноміських днів інформування ми роздали сотні довідкових брошур, надали безліч консультацій. Цього року до нас зверталися не лише кияни, а й мешканці кількох областей. Чимало з них зробили для себе відкриття.

Користуючись нагодою, назву кілька цікавих цифр. Із першого квітня нинішнього року загальна сума виплат інвалідам 1-ї групи з дитинства, окрім тих, хто проживає в будинках-інтернатах для громадян похилого віку та інвалідів, повинна становити 516 гривень на місяць; дітям-інвалідам віком до 6 років одиноких матерів та одиноких батьків та дітям-інвалідам із малозабезпечених родин – 400,1 гривні; дітям-інвалідам віком 6-18 років одиноких матерів та одиноких батьків та дітям-інвалідам із малозабезпечених родин – 449,1 гривні. З першого липня ці суми відповідно становитимуть 522; 404,3 та 453,3 гривні. З першого жовтня – 543,5; 420,4 і 466,4 гривні. Ще хочу закликати всіх киян, наголосила Надія Вернигора, – вчасно звертайтеся за пенсіями. Це полегшить роботу працівників Пенсійного фонду.