Без права на песимізм
П’ятдесят років тому Микита Сергійович Хрущов поскаржився синові: «Ми тішили себе високими гаслами, а справжній соціалізм без революцій і заяв побудовано в країнах Скандинавії… То що ж ми будували і будуємо?» Ця історія спала мені на думку під час спілкування з віце-президентом асоціації промисловців і будівельників «Київ» Валерієм Олександровичем Юзбою. Людиною, яка себе вважає неекстремал-експериментатором, тим більше в галузі соціальної політики.
– Щодо історії з Микитою Хрущовим – нічого дивного. Під час європейського турне він побачив капіталізм, так би мовити, із людським обличчям, а повернувся до країни з державним капіталізмом. За умов 50-х про євроінтеграцію ніхто й не смів подумати. А нині треба думати і дбати. Наша асоціація, – розповідає Валерій Олександрович, – об’єднує 72 великі підприємства, зокрема «Артем», «Арсенал», «Буревісник», – близько 140 тисяч робітників. Звичайно, вирішити всі питання соціального характеру на окремо взятому підприємстві практично неможливо, але, об’єднавши зусилля, можна.
– Отже, виникає споконвічне запитання – що робити?
– Впроваджувати соціальну програму «Громада і бізнес». На зразок таких, які працюють у ЄС із 2003 року. В Україні цю ідею підхоплювали різні міністерства. Але вони заплутувались у своїх галузевих напрямах. А треба мислити і ширше, і конкретніше. І не лише з чиновної позиції.
– У нашій країні започатковано чимало соціальних програм. Деякі з них існують лише від виборів до виборів…
– І саме тому асоціація «Київ» ухвалила рішення: незважаючи на результати виборів (Валерій Юзба балотувався у депутати Київради по 27 виборчому округу. – Авт.), не бути тимчасовцями. Нині ми організовуємо фонд соціального захисту. З чіткою адресною допомогою, а не загальними деклараціями. Вирішили взяти шефство над школами №№ 189 і 210: підручники, ремонт, комп’ютери… Якщо у нас освіта безплатна, то вона й має бути такою, а не обтяжувати плечі батьків. Відновили спортивний майданчик. Опрацьовуємо питання надання соціальної медичної допомоги…
– Пане Валерію, ваші враження від виборчих перегонів на Лісовому масиві?
– Що я можу сказати… Ми намагаємося бути європейцями, а поводимось, як дикуни. Навіщо робили революцію і доводили світовій спільноті, що ми – нормальні люди? Під час довиборів склалось враження, і не лише у мене, що повертаються «незабутні 90-ті». Хтось намагався вибори зірвати і використовував всі мислимі й немислимі методи. Мовчу про нічні дзвінки і залякування виборців, неприкриту агітацію, підставні плакати.
– Отже, жодної демократії?
– Слава Богу, не все продається. Для прикладу, ми на відновленому спортмайданчику організували перший за останні двадцять років кубок «Шкіряний м’яч». Лиходії-зловмисники і тут намагались зіграти по-чорному. Напередодні гри повисипали на майданчик бруд з контейнерів і стали телефонувати: «Який там футбол на смітнику?!» А після матчу один із виборців підійшов до мене і сказав: «Я маю вибачитися перед вами. Моя теща отримала від «спонсорів» 400 гривень. Я також записався у групу підтримки. А потім вирішив – за 25 майбутнє не купити».
– Які прогнози щодо березня 2006 року?
– У нашої влади багато роботи. Оновлене суспільство вимагає дієвих реформ. І саме це вселяє оптимізм.