Не переконав…
Розпочну з цитати: «Непогано було б почути переконливі аргументи, з економічними розрахунками, адептів адміністративно-територіальної реформи. Хай би приїхали в той же Макарів і роз’яснили, які переваги надасть зміна територіального устрою громаді і кожній окремо взятій особі. Дивись, може б, і переконали» («Вечірній Київ» від 2 липня 2005 року, «АТРофований експеримент»). Зізнаюсь, коли кілька тижнів тому писав оті рядки, не вельми сподівався, що високопосадові поціновувачі згаданої реформи завітають до райцентру, що за якихось півсотні кілометрів од столиці. А вони взяли та й приїхали.
Сановних гостей суботньої днини чекали із самісінького ранку. Численну делегацію очолював віце-прем’єр-міністр з адміністративної реформи Роман Безсмертний, до слова, уродженець Макарівського району. Знаменитість однак земляки зустріли гучним: «Ганьба!»
Затишний зал районного будинку культури не міг вмістити усіх бажаючих побачити й почути достойників. Значна частина люду залишилася надворі – біля заздалегідь установлених ретрансляторів.
Слово надали «хрещеному батьку» реформи пану Безсмертному. Десь із годину Роман Петрович розповідав про принади нововведень, а потім ще стільки ж відповідав на запитання присутніх. Сказати, що цікавість була втамована бодай якоюсь мірою, – покривити душею. Ось лиш один приклад:
– Де узяти кошти на проведення реформи?
– Не переживайте. Гроші будуть.
Учитель Макарівської ЗОШ №1 Володимир Хоменко нагадав віце-прем’єру, що за фахом той педагог-історик, тому повинен знати, що спроба 1968 року у Франції провести адмінтериторіальну реформу завершилася відставкою президента де Голля, передував якій референдум. Хтозна, що саме стало каталізатором – аналогії з Францією чи спомин про учительство, – але Роман Петрович не на жарт розлютився. Його відповіді стали аж ніяк не коректними: «Ви кажете неправду!», «Це – брехня!» Останній вислів він повторив тричі, відсторонивши перед цим від мікрофона лікаря Макарівської ЦРЛ Юлію Прищепу.
– Скажіть мені, будь ласка, – запитала літня жіночка (даруйте, прізвища її я не дочув. – І.К.), що доброго ви зробили для району як депутат Верховної Ради, якого ми обрали 1994 року?
Тут Роман Петрович набрав побільше повітря і заходився розповідати, скільки він намагався зробити, але йому не дали, позаяк перейшов в опозицію. Він навіть хотів село газифікувати, вже навіть канави викопали і труби проклали. Це правда. Йдеться про одне конкретне село – Мотижин, а точніше, одну конкретну вулицю, на якій живуть батьки Безсмертного. Не писав би про це, їй-богу, якби колишній обранець був трохи тактовнішим в описуванні своїх здобутків.
Тепер щодо тези «не дали зробити, бо пішов в опозицію». Наскільки мені відомо, ревним опозиціонером пан Безсмертний став десь року 2001-го. Припускаю, що він і раніше не симпатизував тодішньому режиму і офіційно представляючи в парламенті інтереси президента Леоніда Кучми, насправді крутив у кишенях дулі. Цілком можливо, але хіба це дає право зараховувати себе до сонму опозиціонерів?
Якщо віце-прем’єра наелектризований люд таки вислухав, то голову Київської облдержадміністрації Євгена Жовтяка чути вже не захотів. Його слова: «Ваш настрій є наслідком непоінформованості» потонули в загальному галасі. Лідер обласного осередку Української народної партії народний депутат України Олена Бондаренко, яка сиділа в президії, почала розмахувати руками, імітуючи диригування, чим викликала ще більше роздратування публіки.
Далі лунали виступи жителів Макарівського району.
– Завдяки дипломатичності Романа Петровича і Євгена Дмитровича конкретних відповідей ніхто так і не почув, – наголосив Петро Ляшок. – Тут зібралися люди, які на президентських виборах голосували за Віктора Ющенка. Наш район дав близько 80 відсотків голосів на підтримку Віктора Андрійовича. Хочу, щоб високі гості про це знали. На відміну від вас, Романе Петровичу, мені не байдуже, де жити (перед цим Безсмертний кинув репліку: «Особисто мені байдуже, в якому районі і якій області жити». – І.К.). Давайте вперше в історії побудуємо щось, не руйнуючи. До цих пір усі реформи, що відбувалися в нас, проводилися насильницьким методом. Згадаймо хоча б колективізацію. Тоді теж наводили вагомі аргументи. Пам’ятаймо: те, що йде проти людської волі, себе не виправдає ніколи.
Завершилася зустріч несподівано. Після того, як було зачитано резолюцію зборів, у якій, зокрема, зазначено: «Висловлюємо недовіру віце-прем’єр-міністру з адміністративної реформи Роману Безсмертному, голові Київської обласної держадміністрації Євгену Жовтяку та голові Макарівської районної держадміністрації Олександру Безугленку», пан Безсмертний повідомив, що подає у відставку. Цю новину макарівці зустріли оваціями. За якусь мить Роман Петрович додав: «Якщо Президент не прийме відставки, обіцяю, що ми з вами ще зустрінемось…»
P.S. Що і ще подивувало, то це численний загін охоронців. Навіщо стільки, Романе Петровичу, усе ж таки до земляків приїхали… Та й десант красунь із транспарантами на підтримку реформи був цілковито зайвим. Одразу видно, що нетутешні.