«Червона рута» втамує голод
У фіналі IX Всеукраїнського фестивалю «Червона рута», який проводиться раз на два роки, взяло участь 135 виконавців та гуртів. За словами виконавчого директора фестивалю Мирослава Мельника, загальний рівень конкурсантів вражає якістю. Тим не менш, проведення традиційного гала-концерту (чи на День Незалежності, чи на свято Покрови в жовтні) – під питанням. Усі «зголодніли» за новою музикою, але знайти спонсорів для шоу ще нікому невідомих артистів – справа нелегка.
Виконавці самовдосконалюються
– Жанри української музики, які йдуть в авангарді всього процесу, – рок та акустика, – розповідає пан Мирослав. – Помітно, що рок-музиканти цікавляться світовою музикою. Вони пропонують різні стилі, юнаки в 17-19 років вражають якістю своєї гри на гітарах, барабанах тощо. Вони багато працюють, навчаючись самотужки, проводячи чотиригодинні репетиції щодня. Крім того, ці музиканти не просто запозичують ідеї світової рок-музики, а перекладають їх на наш ґрунт. Саме симбіоз традицій і сучасних досягнень в різних музичних жанрах – кредо фестивалю.
– Як таланти українських музикантів розподіляються територіально?
– Обласні центри за рівнем виконавців нині не поступаються Києву. І в деяких селах трапляються такі цікаві мистецькі явища, що просто дивуєшся. В Одесі гарна школа рок-музики, у Кам’янці-Подільському, у Запоріжжі також. Одеська група «Да біт» має тонку народну стилістику, вишуканий вокал солістки. За новизною та глибиною концепції їх не порівняти з тими, хто зараз суперпопулярний на нашій сцені. Вразили також два проекти з Івано-Франківська. Перший, «Веселка», представлений у номінації «Інша музика». Ця номінація пропонує дуже складну альтернативну музику, навіть певну психоделію. «Веселка» – сольний виконавець, який є психіатром за освітою. На бас-гітарі він грає досить складні твори, і у цей час щось наговорює та підспівує, – впадає у транс і вводить у нього аудиторію. Лауреат першої премії, група «Пан Пупець» пише цікаві тексти – вони передають стан людей, родина яких виїхала на заробітки за кордон. Юнакам по 18 років, але музикування – напрочуд якісне.
– Змагання проводиться у п’яти номінаціях: рок-музика, акустика, інша музика, поп- та танцювальна музика. Яке становище у двох останніх?
– Їх рівень слабшає з 1995-го року, хоча загалом у жанрі поп-музики змагалося найбільше виконавців – 54. Матеріал непоганий, виконавці активно працюють над собою. Скажімо, Яна Курижко з Рівного, лауреат першої премії, цікаві прийоми автентики у вокалі поєднує з пошуками в сучасній музиці. Виконавцю зараз легше отримати інформацію – через Інтернет. Ознайомленість із тенденціями дає змогу відбирати найкраще для власного розвитку. Загалом, за результатами фіналу ми визначили 20 лауреатів та 28 дипломантів. Було виконано 467 конкурсних пісень українською мовою.
Не почнемо поважати себе – залишимося без роботи
Перший фестиваль «Червона рута» відбувся 1989 року. Це був сміливий крок, заявка, що українська музика є і вона актуальна. Відкрили цілу плеяду виконавців: Сестричка Віка, «Брати Гадюкіни», «ВВ», Марія Бурмака, згодом – Ірина Шинкарук, Віктор Павлік, «ТНМКонго», «Вхід у змінному взутті», «Тартак», Катя Бужинська, Катя Чілі, Ірина Білик. За 16 років фестиваль пережив різні епохи, і особливо складно, за словами Мирослава Мельника, було на початку нового тисячоліття. Наприкінці 90-х фест фактично пішов в андеграунд, востаннє відеопрограми «Червоної Рути» вийшли в ефір 2001 року.
– Нині ж телеканали та радіостанції працюють переважно на іноземний продукт, – каже Мирослав Мельник. – Однак, весь минулий рік ми проводили відбіркові конкурси в 24 областях та Криму. У них взяло участь три з половиною тисячі учасників! Перше наше завдання – бути доступним для конкурсантів. Місія «Червоної рути» особлива – пошук невідомих музикантів, підготовка їх до фіналу, виведення на велику сцену. Прийняти виконавців – уже справа продюсерів, яких майже нема. Без структури, яка займається пошуком артистів по всій Україні, у нас не буде нової музичної сили. Обласні чиновники чудово розуміють, що молоді треба давати шанс, тому вони допомагають з організацією відбіркових конкурсів, дають зал. Я їжджу по областях як представник дирекції, контролюю місцеве журі: композиторів, музикознавців, викладачів. У фінал з кожної області, як правило, виходить п’ять виконавців.
– Що дає саме вам право обирати їх?
– Я закінчив консерваторію з класу скрипки, працював у філармонії. Їздив на гастролі до Іспанії, Італії, Німеччини. Мене завжди цікавили рок- та поп-музика, відвідував концерти Уїтні Х’юстон, Христини Агілери, Мерайї Кері – словом, знаю, що таке якість. Моє завдання – «просувати» нову українську музику, відчуваю до цього покликання. Якщо ми не почнемо поважати себе та свій продукт музичний, то на ринок прийде інший виробник, як це сталося, приміром, із машинобудуванням. Залишаться без роботи не тільки виконавці, а й композитори, студії звукозапису, редакції журналів.
– Тож які ваші найближчі кроки?
– Фестиваль «Червона рута» треба показати по телебаченню. Цього року ми здійснили багатоканальний аудіозапис. 26 годин нової музики надамо безплатно на радіостанції. Маємо закон, що має бути 50 відсотків української музики в ефірі, тож, якщо відмовлятимуться її «крутити», зчинимо галас.