Кому сидіти за великим столом?
Саміт найзаможніших країн світу, або ж просто G-8, який мав дати відповідь на запитання – як далі жити поряд з десятками найбідніших країн світу, поставив нове запитання – а чи справді саме багаті та могутні країни представлені тут?
Деякі видання Китаю, Індії та Бразилії почали рясніти заголовками на кшталт «Чим це економіка Росії чи Італії краща за нашу?»
На початку сімдесятих, коли вибухнула нафтова криза, Сполучені Штати створили неформальний фінансовий саміт. Тоді у Білому домі зібралися лідери фінансових систем США, Великої Британії, Франції, Німеччини та Японії. 1975 року Франція запропонувала підняти статус таких зібрань до голів урядів і наполягла на включенні до нього Італії. Ще через рік подібна пропозиція надійшла від американців, котрі включили до списку Канаду.
З часу, коли ж «холодна війна» закінчилася, на вимогу того ж Вашинґтона за столом з’явилося ще одне місце – для Росії. Це було 1998 року, коли адміністрація Клінтона гадала, що за Єльцина Росія стане демократичною країною.
Крім того, на кожен саміт окремо запрошували голову Єврокомісії та країну, котра на той час головувала в ЄС. Тобто неформально лідерів уже було десять.
Які країни і за якими критеріями слід вважати державами-лідерами нашого часу? Ті, які мають найбільший бюджет чи найпотужнішу ядерну зброю?
За обсягом економіки і Китай, і Індія перевершують Німеччину та Італію. Та й живе там майже третина людства! Хіба Пекін і Делі не заслуговують того, щоб за цим столом і в них було постійне місце?
Але якщо Індія і Китай, тоді чому не Бразилія? За економічним зростанням вона посідає десяте місце у світі й значно випереджає ту ж Канаду.
Провідні світові експерти одностайні в тому, що в ідеалі до складу G-8 мають входити демократичні країни з найбільшим у світі обсягом ВВП. А це означає, що звідти треба вилучити Росію і включити туди Індію та Бразилію.