До мироносиці й рівноапостольної
Не пам’ятаю вже, з якого приводу зустрічалися ми торік з архітектором Георгієм Миколайовичем Рогожиним в районі станції метро «Шулявська». А було це 4 серпня, на день Святої мироносиці й рівноапостольної Марії Магдалини. Може, тому нам захотілося відвідати місце біля Національного університету «Київський політехнічний інститут», де ще в 90-ті роки минулого століття було вкопано і освячено дерев’яний хрест, а також стелу з написом, що тут буде побудовано храм. Погода видалася чудовою, а пройти треба було одну тролейбусну зупинку. Майнула й така думка: хоч і немає там ще каплиці (ми про неї неодмінно вже дізналися б), та на храмове свято парафіяни повинні були б відслужили біля хреста молебень.
На жаль, похід наш не увінчався успіхом у тому сенсі, що, ледь відшукавши у парку КПІ стелу, ми не побачили біля неї жодних ознак перебування людей. Не було й хреста. Лише ретельно придивившись, виявили у бур’яні його струхлявілу поперечину. Така сумна картина, звичайно ж, не додала нам настрою. Прикро було й за святу Марію Магдалину, яку кияни, виходить, не здатні належно пошанувати, й за парафію УПЦ КП – одну з найстаріших у Києві. На докорінну реконструкцію парку КПІ, доцільність якої стала у столиці предметом суперечок і навіть протистоянь, місто кошти знайшло. А от утілити в життя проект архітекторів В.Куцевича, В.Лиховодова і С.Снєжкіна чогось забракло. Не стільки коштів, скільки щирого бажання, волі, енергії…
Десь у листопаді чи грудні поділився цими враженнями з відомим у Києві священиком, настоятелем Свято-Юріївської парафії УПЦ КП отцем Сергієм Станкевичем. Те, що він повідомив мені, вселило певний оптимізм: із жовтня 2004 року всіма забута парафія Св.Марії Магдалини в Солом’янському районі отримала нарешті настоятеля. Ним став ієрей Володимир Сміх. Отець Сергій сказав, що знає цього священика, його побожність, обізнаність на Святому Письмі й разом з тим неабиякі організаторські здібності, діловитість. У парафії, за словами о.Сергія Станкевича, регулярно правиться Служба Божа, молебні.
Минув час. І от трапилося нам із товаришем бути на Андріївському узвозі. Тут треба завважити, що з директором розташованого тут музею-майстерні І.П.Кавалерідзе – Ростиславом Синьком – мене пов’язують давні дружні стосунки. Бачив і бачу цей культурно-просвітній заклад як своєрідний острівець української духовності, вогнище, куди лине втомлена суєтою душа. На відкриттях художніх виставок у галереї, що діє при музеї, на культурно-мистецьких вечорах можна зустріти, без перебільшень, цвіт української інтелігенції – поетів Івана Драча і Олексу Ющенка, публіциста Миколу Шудрю, художника Івана Марчука, інших знаних в Україні людей. Кілька разів «підкидав» панові Ростиславові ідею: а чому б не зробити при «храмові Кавалерідзе» справжній православний храм, невелику домову каплицю? Заперечень у відповідь не чув, але й далі розмов справа не йшла.
Та, як мовиться, якщо не йде Магомет до гори… Минаю знайомий фасад музею-майстерні й буквально натикаюся на гарно оформлену – золотом по синьому – табличку: «Українська Православна Церква. Київський Патріархат. Храм Святої мироносиці і рівноапостольної Марії Магдалини (на другому поверсі)». Спочатку подумав, що це якась нова парафія. Бо ж район Подільський. Та дочекавшись кінця богослужіння і познайомившись із священиком, з приємністю дізнався, що це той самий отець Володимир Сміх. «Храм тимчасовий, – сказав настоятель. – У цьому орендованому приміщенні служитимемо, поки не побудуємо каплицю біля КПІ. Поставити її на історичному місці (див. архівне фото – Ред.) немає змоги. Орієнтуватимемося на те, де зараз стела. Нині змінився генпідрядник робіт з реконструкції парку, тож у нас з’явилася надія, що каплицю буде побудовано найближчим часом».
Що ж, Божа милість безмежна. Здається, період забуття і занедбаності для парафії Св.Марії Магдалини таки минув. Мабуть, не за горами й новосілля на Шулявці. А що буде з тимчасовим храмом? Адже він, як з’ясувалося, потрібен не тільки членам релігійної громади. Сюди приходять художники, різьбярі, інші майстри, торговці антикваріатом тощо – інакше кажучи, завсідники Андріївського узвозу, що стало звичним. Є Андріївська церква і Свято-Покровська на Подолі? Так. Але храмів забагато не буває! У цьому ще і ще переконуєшся. А може, те, що отець Володимир Сміх серед багатьох варіантів вибрав під тимчасовий храм саме це приміщення на другому поверсі по сусідству з музеєм-майстернею І.П.Кавалерідзе, перст Божий? Що ви скажете на це, пане Ростиславе Синько?