Хочу в армію, але не в нашу
Колись, за часів Римської імперії, людина йшла служити у Легіон, бо це був чи не єдиний шанс окрім відносно пристойного життя та постійної платні з часом отримати і власний шматок землі на правах вільного громадянина Риму. Мабуть, існують у світі певні речі, що навіть за кілька тисячоліть не здатні істотно змінитись. Військова одиниця з такою ж назвою, як колись у давньому Римі, існує у Франції, і вже понад 170 років відома як Іноземний Легіон. Сюди теж ідуть служити здебільшого з метою поліпшити своє фінансове становище ті, хто не зміг знайти свого місця у цивільному житті. Траплялося, що у Легіоні шукали прихистку засуджені у себе на батьківщині злочинці. Притулок здебільшого вони знаходили – правила зачислення до цього війська завжди були максимально спрощені. Щоправда, до Легіону беруть приблизно одного з десяти, і зрозуміти засади, за якими приймають, не завжди можливо...
Звісно, що платять у Іноземному Легіоні непогано – новачку приблизно 1000 євро на місяць, а після п’яти років служби (звичайний контракт) легіонер отримує можливість оселитись у Франції на правах громадянина. Ті ж, хто відслужив тут п’ятнадцять років, здобуває право на довічну субсидію у розмірі 1500 доларів.
Такі привільні умови завжди були найкращим переконанням для вербування, і Легіону ніколи не бракувало добровольців із всіх куточків світу. Є тут і араби, і серби, і китайці, поляки та чехи, шотландці та албанці. Останнім часом серед вояків Легіону досить багато вихідців із колишнього СНД. Мені пощастило поспілкуватись із двома українцями – один із них уже відслужив у Легіоні, інший – збирається незабаром до Парижа. Його мета – знайти у Франції один з вербувальних пунктів Легіону.
Як стати легіонером
Про службу в Іноземному Легіоні ходять легенди, відрізнити які від реальності досить важко, особливо, якщо перебуваєш у Києві і не маєш окрім інформації з Інтернету інших джерел для аналізу. Мені з моїм товаришем Вадимом у цьому сенсі пощастило – випадкове знайомство з колишнім легіонером пролило на цю тему більше світла, аніж численні часописи.
Як це буває, в одному із столичних клубів зібралась досить розмаїта компанія, і розмова, звісно ж, стрибала з п’ятого на десяте. Потім, зачепившись за політичні реформи, згадали про армію, яку збираються з часом зробити професійною, прикинули, скільки може отримувати у такому разі український вояк, засумували... «Не знаю вже, скільки можна буде згодом отримати в українській армії, – сказав молодик на ім’я Олег, – а от я за п’ять років у Іноземному Легіоні заробив на квартиру в Києві, ще залишилось». Тема виявилась для всіх і цікавою, начальною, і, як мовиться, сказав «а», то кажи вже й «бе». Довелося Олегу розповідати.
– Олеже, яким же чином українці потрапляють до Іноземного Легіону?
– Наскільки мені відомо, туди є лише один шлях – опинившись на території континентальної Франції (метрополії та заморські території до рахунку не беруться), знайти один із 25 вербувальних пунктів Легіону і випробувати долю. Потрібно бути одразу готовим до того, що тебе забракують, адже згідно з офіційною статистикою честь служити у Іноземному Легіоні випадає одному з десяти волонтерів. Іноді доводиться досить довго чекати остаточного рішення. Я, приміром, перебував у стані нервового очікування приблизно півтора місяця.
– А чим керується «приймальна комісія» Легіону при виборі кандидатів? Які риси характеру особливо поціновують, а які ні?
– Якщо ви все-таки опинилися у Франції, ваші проблеми лише розпочинаються, а не навпаки. Почнемо з того, що без знання мови буде досить важко зорієнтуватись у незнайомому місті. У французів є, наприклад, така досить дивна звичка – не втомлювати себе нумеруванням будинків. Тому потрапивши, скажімо, до Страсбурга, вам найліпше знайти зупинку таксі і сказати таксисту два слова «Лежйон Етранжер». Найімовірніше, він зрозуміє вас правильно і відвезе, куди потрібно. Ви опинитеся перед чимось схожим на військову частину і перед тим, як вас пропустять, ви повинні продемонструвати якийсь документ, бажано, з фото. Якщо він влаштує чергового капрал-шефа, вас пропустять до приміщення, де одразу почнуть мордувати питаннями. Не варто вести себе нахабно чи невитримано, бо якщо ви не сподобаєтесь черговому, він вас просто відішле без пояснень. А оскільки французької ви не знаєте, а вашу англійську він не розуміє, найкраще зайвого на цьому етапі не казати.
– А як пояснити поганою англійською, і не нахабно, чого ти хочеш, щоб сподобатися?
– Сформулюйте досить чітко і виразно своє бажання бути легіонером і наберіться терпіння. Потім усі ваші особисті речі детально обстежать і на деякий час конфіскують. Якщо у вас буде знайдено наркотик, – ваше перебування у Легіоні одразу закінчиться. Будь-які ліки, аспірин чи анальгін одразу ж викинуть у сміття – з цієї миті Легіон бере на себе турботу про ваше здоров’я на час, поки ви у ньому перебуваєте. До речі, непогано було б волонтеру заздалегідь подбати про здоров’я своїх зубів, бо через погані зуби залюбки можуть забракувати. Далі вас попросять роздягнутися, зроблять поверховий медогляд, оцінять статуру і проведуть перші ігри питання – відповідь. Потрібно бути максимально щирим і відвертим, дотримуючись у подробицях своєї легенди. Вам покажуть фільм про Легіон, розкажуть про його історію, традиції. Якщо ви станете легіонером, пояснять вам, що змушені будете прийняти і закон Легіону, який наголошує «Наша батьківщина – Легіон». Потім, традиційно, вам змінять ім’я, дату, національність та місце народження. Через деякий час, якщо вас визнають підходящим, після скрупульозної медичної перевірки, відправлять до міста Обань, де знаходиться центральний відбірковий пункт Легіону.
Без проявів національної ворожнечі
– Я так розумію, що це вже будуть не квіточки, а ягідки?
– Вірно розумієш. Це і є перші ягоди, але не останні. В Обані одразу влаштують черговий «шмон» – видадуть спортивний одяг, білизну та предмети гігієни. З цього моменту робиш лише три речі – працюєш на території частини і за її межами, спиш і весь інший час проводиш на спортивному майданчику. І вас продовжать прискіпливо вивчати – ставлення до роботи, пунктуальність та старанність, схильність до конфліктів тощо. До речі, окрім вас вже чимало таких же кандидатів у легіонери, що здебільшого «тусуються» за етнічним відбором, свої серед своїх. Водночас будь-які прояви національної ворожнечі караються миттєвим відчисленням з Легіону. Є й приємні новини – ви вже отримуєте приблизно 25 євро на добу, а у вихідні – 40. Вас ще більше катують різними питаннями, як звичайними, на кшталт «Які ваші релігійні уподобання?», так і дурнуватими – «Що скоріше згорить – цегла чи асфальт»?
– І у чому ж суть?
– Є три етапи – медичний, фізичний і психотехнічний. Питання можуть бути будь-якими, але зрозуміло, що окрім іншого «слідчі» намагаються зібрати на тебе досьє і змалювати твій психологічний портрет. Перевагу надають здоровим молодим людям, що вже відслужили у збройних силах. Із тестів я зрозумів ще одну річ – абсолютно немає шансів у того, хто схильний дискутувати з командиром та замислюватись над наказами. У Легіоні є тільки одна можливість правильно виконати наказ – зробити саме те, що тобі наказали. Усі інші варіанти – неправильні. Скільки ви перебуватимете там – одному Всевишньому відомо. Мій знайомий серб чекав «вироку» аж чотири місяці.
– Наскільки я зрозумів, все вирішує психотехнічний тест.
– Так, насамперед все, залежить від того, що вирішать офіцери служби безпеки. Вони перевірять, чи не маєте ви проблем з органами влади у своїй країні, чи не розшукує вас Інтерпол і такі подібні речі. Рано чи пізно ваша доля вирішиться. Відбувається це по п’ятницях. Збирають групи і зачитують прізвища зарахованих до Легіону. Усі інші, принаймні цього разу, прощаються зі своєю мрією послужити Франції. Щасливців вибривають під нуль, одягають у камуфляж і надають тиждень, щоб краще ознайомитись з життям вже всередині Легіону. Далі – навчальний табір у Піренейських горах, шість місяців пекла, з яких – місяць – тест на виживання. За цей час, до речі, ви повинні опанувати французьку розмовну мову. У цей період легіонер отримує приблизно 300 доларів зарплатні.
– А потім?
– Потім ти вже повноправний легіонер, що отримує нарешті берет з кокардою і готовий до бою відповідно спеціалізації.
Для чого він існує
– Чи існує у Легіоні щось на кшталт дідівщини? Які запроваджуються покарання?
– Ні, нічого на зразок позастатутних стосунків я не бачив. Звісно, є сварки та конфлікти, але вони вирішуються здебільшого один на один, без насилля. Що ж до покарань – це може бути ляпас, наказ ходити навприсядки, заклавши руки за голову, арешт на кілька діб або ж вирахування з платні. Залишити Легіон, не дослуживши терміну, можна лише у два способи – або якщо тебе вбили, або якщо тебе лікарі визнали не придатним для подальшої служби. Дезертирів карають згідно з французьким законом, а це, повір мені, не дуже легке покарання...
Далі тебе чекають три обов’язкових роки служби поза межами Франції, можливо все буде відносно спокійно, можливо – ні... Як кажуть ті ж французи, на війні як на війні. Звісно, нині Франція військових дій не веде, але окремі локальні конфлікти та «гарячі точки» існують завжди. Щоправда французькі матері не мітингують біля палацу Жака Ширака з вимогою вивести французькі війська з Джібуті, Чаду, Сенегалу, Габону, Гвіани чи Центральної Африки. Для цього існує Іноземний Легіон.
P.S.
Майже одразу після цієї бесіди мій товариш Вадим почав активно готувати собі закордонний паспорт і здобувати гроші на поїздку до Парижа. Наскільки я зрозумів, він теж мріє про окрему квартиру в Києві. Але чи усвідомив, через що треба пройти, аби її купити? І чи усвідомлюємо ми, прагнучи до НАТО, яким має бути сучасний вояк і сучасна армія?
Колишній же легіонер Олег нині працює охоронцем на великій фірмі. За його словами, останні півроку він б’є грушу лише у спортзалі, а стріляє лише у тирі. І це його цілком влаштовує.