Як нове місто «Ровжі» з’явилося на карті автобусних перевезень Київської області

Микола Сергійович все життя, як він казав, «крутився» шляхами Київщини, однак про таке місто навіть не чув.

– Це щось новеньке, – вголос розмірковував він, розглядаючи карту столичного регіону. – Невже наші дачі перейменували?

Та скоро «місто Ровжі» позначилося не лише географічною інтригою. Теплої днини зібрався пенсіонер відвідати власну садову ділянку.

«Сміттєвози» на лінії

Урочище Ровжі, яке отримало свою назву від однойменного хутора на лівобережжі Вишгородського району, розташоване біля  Київського водоймища. Чудова природа, грибні місця, чисте повітря привабили мешканців столиці, які майже тридцять років тому заснували тут дачний масив. «Патріот», «Ветеран», «Слава»  – ці назви красномовно свідчать про те, хто започаткував садові товариства.

Справді, сотні пенсіонерів з особливими відзнаками перед Батьківщиною отримали тут свої п’ять соток для городництва. Невдовзі з’явилися і скромні  дачні будиночки.

Звичайно, столична  влада свого часу подбала про те, щоб садівники могли дістатися до своїх дач. Було виділено спеціальний автобус, який за відповідну плату перевозив від станції метро «Герої Дніпра» всіх бажаючих.

«Пасажирські перевезення на зазначеному маршруті (№275. – Авт.) здійснюються автобусним парком №8 комунального підприємства «Київпастранс», – повідомляє листом №25/1-82-3688/С від 30.05.2005 року директор державного департаменту автомобільного транспорту Міністерства транспорту і зв’язку України І.Губа.

Слід зазначити, що маршрут був не вельми популярним серед перевізників. Київські засоби масової інформації частенько критикували їх за ту зневагу, з якою транспортники ставилися до пасажирів.

Були з-поміж них, як тепер кажуть, різні категорії. Користувалася автобусами і молодь, але основну кількість пасажирів становили (та й тепер становлять) пенсіонери.

Треба віддати належне й автобусникам: машини, хоча й зношені, на маршрут все ж виходили. Між собою водії називали їх «сміттєвозами», зважаючи, мабуть, на специфіку перевезень. А вона така. Ще в жовтні 2003 року Київське обласне автотранспортне управління надіслало керівникам підприємств та суб’єктам (так у документі. – Авт.) підприємницької діяльності перелік категорій пасажирів, які мають право на пільговий проїзд в автобусах міжміських маршрутів загального користування. Цей документ складено першим заступником начальника управління В.Шибуновим. Має він аж 18 пунктів і розміщений на шести сторінках. До переліку ввійшли інваліди загального захворювання та Великої Вітчизняної війни, народні депутати й учасники бойових дій, діти дошкільного віку та особи, що супроводжують інвалідів, Герої Радянського Союзу та багато інших.

Завважимо, що йдеться про міжміські маршрути, до яких дачний, тобто ПРИМІСЬКИЙ, маршрут №275 «Метро «Героїв Дніпра» – урочище Ровжі» ніякого відношення не мав. Тож і сплачували пасажири в автобусах як приміських, а пенсіонери користувалися відповідними пільгами.

Так було  до 10 червня 2004 року, коли, згідно з протоколом №1 засідання Київського обласного конкурсного комітету  та договору №83 на перевезення пасажирів  автобусним маршрутом №275, замовник перевезень Київська облдержадміністрація  надала право згадуваному автопарку №8 перевозити людей у Ровжі, але вже не приміським маршрутом.

Хто порозумнішав?

Як уже зазначалося, майже 30 років цей маршрут був приміським. Та й зараз нічогісінько не змінилося: ті ж ЛАЗ-695 з обмеженою кількістю сидінь, та ж тіснява та черги. Не набув змін і маршрут. Як за протяжністю, так і за «конфігурацією». Як сідали колись пасажири поблизу станції метро та їхали до дач, так і тепер.

Що ж перемінилося?

Пенсіонер, колишній танкіст Микола Сергійович, з яким познайомився в черзі, сформулював коротко: «Перевізник порозумнішав».

Яким чином?

– Усе надзвичайно просто, – розкрив велику транспортну таємницю пенсіонер. – Колись влада немов би дбала про людей. Звідси і чимало пільг. Тепер влада теж дбає, однак  пільги  в ринкових умовах слід  компенсувати. А цього немає. Тож і вовки голодні, і кози потерпають...

Відшкодування пільгових витрат – одна з найболючіших тем. Якби транспортники вчасно та в повному обсязі отримували таке відшкодування, не було б ні «пільгової зневаги», ні проблем на численних дачних маршрутах. Та гроші перевізнику надходять невчасно і, як вважають автомобілісти, не в повному обсязі. Щоправда, дійсних обсягів ніхто й не уявляє, бо немає бодай приблизного обліку пільгових пасажирів. Скажімо, на маршруті №275 він настільки приблизний, що й годі говорити про нього. Є лише певна фінансова пересторога, якою замовник перевезень у особі київської обласної влади «закриває питання». До речі, на всі спроби автора дізнатися, скільки і хто кому «відкомпенсовує», учасники процесу відповіли дружним мовчанням. І це має своє пояснення. Адже перекачують бюджетні гроші. А тут і до зловживань недалеко. Тому краще, аби громадськість перебувала, так би мовити, у режимі стаціонарного незнання. Зрештою, перевізникові вигідніше отримувати компенсацію від бюджету. Не треба збирати кошти з пільговиків, тримати штат контролерів, здавати гроші до каси...

Але тоді виникає питання: а навіщо створили новий, але вже «міжміський», маршрут?

Таблиці вартості проїзду

Звичайно, автомобілістам за існуючих умов перевозити пільговиків сутужно. Зростають у ціні пальне, витрати на ремонт машин… І якщо з держави у вигляді відшкодувань взяти нічого, то з пенсіонера можна?

«І треба!» – таким був підтекст діянь Київської обласної державної адміністрації за мовчазного потурання  центральної виконавчої влади.

Ось факти. Ще при колишньому керівництві Міністерства транспорту України (наказ №721 від 11.08.2004 року) за участі Кабміну  (постанова №1758 від 25.12.2004 року) було  прийнято нові тарифи на перевезення пасажирів і багажу. У відповідності до них з’явилися так звані «таблиці вартості проїзду» на маршрутах. Звичайно, про будь-яке здешевлення навіть не йшлося. Свої проблеми транспортники за підтримки уряду водночас поклали на пасажирів. Причому зроблено все було під виглядом «упорядкування системи перевезень».

Яким же чином відбувалося це «впорядкування» на автобусному дачному маршруті №275?

«Зважаючи на попередній період обслуговування цього маршруту, – пише директор автопарку №8 М.Гончарук, – та історично складену організацію роботи на маршруті, кінцева зупинка  маршруту  організована у Києві на спеціалізованій ділянці  біля станції метро «Героїв Дніпра». Вона обладнана маршрутними трафаретами та навісами для укриття пасажирів». І за це вони, пасажири,  кажуть лише «спасибі». Хоча, до речі, турбуватися про поліпшення умов перевезень треба і без урядових постанов.

Та «зупинковий комплекс», про який ідеться, мав відіграти свою роль у задуманому скасуванні приміського маршруту, а за тим і пільг. Трафарети та інша атрибутика (з’явилися кондуктори, було віддруковано спеціальні білети) мали скласти уяву про те, що маршрут №275 якимось чином раптово перетворюється з приміського у міжміський.

Аби все було «по закону», як пише директор Державного департаменту  автомобільного транспорту (Укравтотранс) І.Губа, створюється комісія з представників Київського обласного автотранспортного управління, автопарку №8, а «підкріплює» її голова  садового товариства «Дружба». Ранком  21 березня 2005 року  вони сідають у  автомобіль марки ВАЗ-2107 і, маючи на руках дорожній лист №32418, їдуть із Києва у Ровжі.

Комісія їде, аби «шляхом контрольного вимірювання» встановити загальну довжину маршруту, яка за версією перевізника становить... 58 кілометрів 300 метрів! Міряють і відстань між проміжними зупинками. Ця робота і дає підставу директорові Укравтотрансу І.Губі дійти висновку, що (цитую): «Відповідно до статті 35 Закону України «Про автомобільний транспорт» до міжміських внутрішньообласних перевезень належать перевезення за маршрутами, довжина яких перевищує 50 кілометрів і які проходять у межах області. Тому маршрут «Ровжі – Київ» є міжміським внутрішньообласним маршрутом».

«Такого закону вже нема!»

Дійшовши такої «цінної» думки, автомобілісти склали відповідний акт, поставили відбитки кількох печаток та подали документ на затвердження Київській облдержадміністрації. «На виконання Закону України «Про автомобільний транспорт», стаття 35 (...), – пише директор автопарку  №8 М.Гончарук, – та відповідно до акту вимірювання довжини маршруту, маршрут «Київ – Ровжі» віднесено Київською обласною державною адміністрацією до міжміського внутрішньообласного».

Читач може запитати, а навіщо все це робилося: комісія, трафарети, кондуктори?..

– Так пільги ж на між-міських інші! Вважай, їх зовсім нема! – втлумачив нарешті Микола Сергійович.

Справді, пільги на автобусному маршруті №275, зокрема і для чорнобильців та пенсіонерів, яких чимало серед садівників, таким чином, скасовано. Пишу петицію до Верховної Ради. Листа розглянуто в Комітеті  з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. «Законопроекти, що відміняють дію пункту 15 статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у Верховній Раді України не зареєстровано», – інформує голова комітету, народний депутат Г.Руденко.

То звідки все це беззаконня? – запитують пенсіонери. Бо, ще раз наголошуємо, приміський автобус тим і відрізняється від міжміського, що він для більшості пенсіонерів та інших категорій пільговиків є безплатним. Тепер же всі вони платять. Аби не сталося соціальної напруги, мудрі автори цього ноу-хау зробили «скидку». І тепер кондуктор, заявляючи про те, що ніякого пільгового закону вже, мовляв, нема, милостиво дає  «50-відсотковий» квиточок.

Звичайно, вважає Микола Сергійович, міністрові транспорту і зв’язку, мабуть, слід знати, які чудеса відбуваються під орудою різних «комісій» на теренах автомобільних перевезень України. Варто було б, гадаю, і київській обласній владі зважити на те, що вона «затверджує», бо Ровжі, за всієї поваги до цього населеного пункту, то все ж таки хутір, а не місто, панове! Тож і автобусний маршрут аж ніяк не може бути «міжміським».