Марійка з Мишоловки

Там, де столичний проспект Науки, перед злиттям зі Стратегічним шосе, звужується до розмірів провулку, починається місцевість, що зветься Мишоловкою. Повзе вгору тиха вулиця Ягідна, обабіч якої потопають у садах невеличкі будиночки. Серед них, як айсберг, височіє єдина тут дев’ятиповерхівка. Навпроти неї – середня школа №122. В охайному шкільному дворі – пам’ятник Герою Радянського Союзу фронтовій санітарці Марії Боровиченко, яка загинула влітку 1943 року на Курській дузі. А початок фронтової біографії дівчини збігся з героїчною обороною Києва, яка розпочалася у середині липня 1941 року.

Відомий  воєначальник генерал О.Родимцев, який тоді командував бригадою, що захищала столицю України, згадував: «Того літнього дня з боку супротивника через лінію нашої оборони перейшли двоє – чоловік і дівчина. Я наказав, щоб їх привели на командний пункт частини. Першою до бліндажа ввійшла дівчина – смуглолиця, чорноока, у розірваній сукні, боса. Із нею був неголений чолов’яга років сорока п’яти, теж босий. Він розповів, де вони перейшли лінію фронту і що ледь не потрапили до німців».

– Ми з дядьком із селища Мишоловка, що біля Голосієвого. Звуть мене Марійка, прізвище Боровиченко.

Марійка, яка тільки-но закінчила 9-й клас, та її дядько залишилися в бригаді. Коли в середині серпня наші війська контратакували ворога, перший батальйон частини ввірвався до одного з корпусів сільгоспакадемії. З-поміж бійців-десантників була і невисока смуглява санітарка, яка виносила поранених солдатів.
Комбат капітан Симкін наказав їй повернутися до батальйонного пункту медичної допомоги. Але через деякий час він знову побачив санітарку у вузівському дворі: вона перев’язувала руку бійцю і щось розповідала йому. За поясом дівчини поблискував трофейний пістолет. Симкін розсердився:

– Ти чому не виконуєш мого розпорядження? Не вистачало тільки, щоб діти під вогнем бігали. Мерщій до медпункту!

А через півгодини Симкіна було тяжко поранено. Крізь дим бою він побачив чорнооку дівчину, яка бігла до нього.

Мабуть, фашисти вирішили захопити офіцера живим. Гітлерівці кинулися до пораненого капітана. Марійка встигла раніше і, вихопивши того трофейного пістолета, вбила двох фашистів.

Тоді ім’я Марії Боровиченко вперше потрапило до заохочувального наказу командуючого фронтом. Поранені, що лікувалися в медпункті, запитували:
–  Звідки ж ти така, заворожена від куль?

– Із Мишоловки. А в сільгоспакадемії я мріяла навчатися. Проте вийшло так, що довелося отримати тут бойове хрещення…