Ті, що повертають людям надію
Своє ім’я бабуся, що її наряд міліції підібрав на вулиці Києва і відвіз до однієї зі столичних лікарень, кілька діб не називала. Заговорити умовив її криміналіст Андрій Зайвий – він уміє це робити. Назвалася Тамарою. З’ясувалося, що живе у Васильківському районі Київської області. Працівники оперативно-довідкової служби по розшуку безвісти зниклих громадян Головного управління МВС в м.Києві відразу зателефонували тамтешньому дільничному інспектору міліції. Він підтвердив, що бабуся справді зникла – родичі старенької зверталися до нього. Тоді столичні правоохоронці назвали адресу лікарні – хай забирають «пропажу». Розібратися у справі дільничний міг значно раніше, якби…
Звернувся туди, куди треба
Керманичка служби, молода енергійна майор міліції Аліна Савченко відразу дає оцінку цій конкретній ситуації:
– Родичі зниклої бабусі могли б нам зателефонувати – саме у нас накопичується найповніша інформація про зниклих громадян. Тим більше, що ми підтримуємо зв’язок із спорідненими структурами всієї країни. Щоправда, люди цього могли й не знати. Проте є дільничний. Йому достатньо було тільки набрати один із наших телефонних номерів, як одразу отримав би важливу інформацію. Тому що саме нашу службу повідомляють із медичних і спеціальих закладів, із райуправлінь МВС нашого міста і, на жаль, із моргів.
Відверто кажучи, і працівники нашого редакційного відділу, які постійно підтримують ділові зв’язки із правоохоронцями, не знали про існування такої служби. А пересічні громадяни – годі й говорити. Тож повідомляю наших читачів: працюють тут усього 27 осіб. Це люди з великої літери, – наголосила керівник, – кожен із них двох вартий. Одне слово – спеціалісти. Головне навантаження – на тих, хто цілодобово працює в змінах. У день, коли завітав до служби, чергували тут жінки з великим професійним стажем і чуттям Людмила Тимошенко та Вікторія Черняєва. Допомагають їм телефонні апарати і комп’ютери. А іще в їхньому розпорядженні – журнали обліку. Працює на зміні і бригада «документувальників» (сьогодні це Анатолій Іщук і Андрій Зайвий, якого ми вже згадували). Їм допомагають фото- і відеокамери. Прошу читачів зі слабими нервами не судити мене суворо: у своїй більшості їхні «знахідки» – трупи. Далеко не в найкращому, так би мовити, вигляді. Надалі на кожну людину, що потрапляє в спеціальну базу даних, складають упізнавальну карту.
Червоними і чорними нитками...
Упізнавальна карта – це аркуш паперу формату А-4. На ньому – невеличкі фотографії людини, антропологічні дані, опис одягу. І, звичайно, є тут графи для особливих прикмет. До них належать татуювання, шрами від хірургічних втручань, родимки, рубці, деформації частин тіла, протези…
– Аліно Геннадіївно, – звертаюся до пані Савченко, – це повний перелік даних, за якими можна упізнати ту чи ту людину?
– Так. Утім є ще матеріали документування – фото- і відеозйомка. Зважаючи на те, що обличчя, наприклад, утопленика деформується дуже швидко, відзнятий матеріал стає в нагоді. Пригадую такий випадок: мати, що розшукувала сина, пізнала його лише завдяки візерунку на сорочці, який власноруч колись вишила.
Звичайно, я не міг не поцікавитися, чи завжди люди, що хочуть розшукати зниклих рідних чи близьких, стовідсотково довіряють цим матеріалам. Не завжди. Їх зрозуміти можна – уявіть себе на місці когось із тих, хто розшукує «свого». До останньої миті не віриться, що дороге ім’я доведеться вписувати у святці. У такій ситуації обов’язково веземо людину до моргу і показуємо їй труп.
– Що є найважливішим у розшуку безвісти зниклих, пані Аліно?
– Мабуть, складання протоколу впізнання. Але, на жаль, не завжди людей похилого віку поспішають забирати із лікарень. Ну хоча б отой випадок, з якого ми почали розмову. Уже місяці два бабусю Тамару не забирають. Утримує її держава. Душевна черствість… Це важко лікується.
«Робочі конячки»
Нерідко так називають працівників служби у високих емвеесівських кабінетах. Гарячі серця, кажуть про них колеги. Мабуть, обидва порівняння мають право на життя. Чорнової роботи у спеціалістів служби багато, її ніхто за них не зробить. Але ж виконувати повсякденні функції можна тільки з добрим серцем, бо ж мотивація твоєї справи – висока: радість від розуміння, що ти зробив усе, аби допомогти людям.
І, мабуть, цією ж таки мотивацією можна пояснити те, що часто-густо їм доводиться бути ще й психологами. А як інакше підготувати людину до нормального сприйняття вкрай негативної для неї інформації? Такі собі лікарі живих душ.
– А який же, Аліно Геннадіївно, узагальнений портрет людей, дані про яких ви заносите до свого обліку?
– Узагальнений портрет – це, мабуть, якісь загальні риси… На мій погляд, така риса одна – людина потрапила у надзвичайну пригоду. Вона або не має документів, або нічого про себе не може сказати внаслідок отриманих травм. У нашому місті трапляється чимало різних пригод. До столиці приїздить величезна кількість людей із різних регіонів на заробітки, на навчання, на екскурсії, у пошуках кращого життя. І таких, що зникають, починають шукати далеко не відразу. Чому? От коли б син надсилав матері щоденного листа чи щодня телефонував їй, було б менше отих закономірних «чому».
– Пані майоре, який же суто статистичний показник роботи вашої служби?
– У 75 відсотках випадків нам вдається встановити особу зниклої людини.
– А що ж відбувається з іншими?
– Їх ховають в індивідуальних могилах за державний кошт. Але, на жаль, під номерами. Утім інформація в нашій базі даних про людей, особу яких не встановлено, залишається і постійно перевіряється. Тож до кожної так званої справи можна будь-коли повернутися.
– Ваша служба виконує важливу для суспільства роботу. Мабуть, і забезпечення у вас відповідне?
– Із ним якраз виникають проблеми. Це стосується і спецодягу для роботи у моргах, технічного обладнання. Судіть самі: наші спеціалісти користуються фотоапаратами «Зеніт» зразка початку 70-х років, чорно-білими фотоплівками…
– Що порадили б ви людям, у яких, приміром, зник родич?
– Треба подати відповідну заяву до установи міліції. І обов’язково відразу телефонувати нам: 02; 272-06-72; 278-76-55; 212-91-88 (цілодобово). Ваша заявка постійно перебуває на нашому контролі.