Маленькі шедеври сувенірного мистецтва
Збираючись у гості, ладнаємо торбинку гостинців, бо щедрості й хлібосольності українцям не позичати. Але й повертатися додому з далеких чи близьких країв любимо не з порожніми руками, бодай малесенького сувеніра веземо з собою, на добру згадку. Щоб час від часу, беручи його до рук, повертатися у своє минуле. Приємні спогади про Україну, Київ везуть з собою у різні куточки світу наші зарубіжні гості, туристи. Їх завжди можна зустріти на вулицях нашого міста, а надто ж часто влітку. Певна річ, кожен воліє придбати щось напам’ять про подорож до нашої країни, щось незвичайне, унікальне, національне, чого не побачиш в інших краях. О, нам є що показати, чим потішити таких гостей.
Нещодавно мені довелося побувати на виставці «Український сувенір-2005», яку організувало Державне управління справами. Відверто кажучи, була приємно вражена розмаїттям експозиції. Чого тут лишень не було: решетилівські вишиванки, полонський фарфор і кераміка, покутські писанки і гуцульські килими, рівненські вироби із бурштину… Так, Україна завжди славилася народними ремеслами, але в останні роки вони дещо занепали: збанкрутіло чимало фабрик художніх промислів, а ті, які залишилися «на плаву», ледь-ледь виживають за нинішньої економіки. Це ж пережив та й донині переживає Центр народного мистецтва «Петриківка».
– Попри усі негаразди, ми зберегли свій потенціал, – розповів заслужений майстер народної творчості України Андрій Пікуш. – Прикро, що ринок українських сувенірів змілів, упала купівельна спроможність українців, та й наші найближчі сусіди, які приїздять як туристи, не вельми розкошують. Порівняно з 1987 роком виробництво сувенірної продукції скоротилося в 15 разів.
Але це не стримує творчість петриківських майстрів. На виставку вони привезли свої традиційні тарілки, баклаги, кухлі й навіть гетьманську булаву. Зважаючи на те, що у нас нині багато хто хоче стати гетьманом, цей товар мав би користуватися попитом.
На виставці можна було побачити немало ексклюзивних робіт, як, приміром, ікони, вишиті золотими нитками (канітеллю на оксамиті) і оздоблені коштовним камінням. Таке шиття існувало ще за часів Київської Русі, а відродила його Жанна Майхровська з Кіровограда. Це єдиний майстер у нашій країні. Вражали своєю неповторністю картини севастопольського художника Володимира Мещерякова, виготовлені із кримських твердих порід дерева, знайдених у скелях. У світі існує 2-3 таких місця, де природа створює ці дива. В ущелинах змертвіле дерево лежить до 200 років, художник, який його звідти дістав, бачить перед собою готовий художній витвір. Йому ж залишається лише підкреслити той чи інший образ, не порушуючи при цьому природну домінанту. Позаяк такі шедеври ексклюзивні (їх не можна створити на замовлення, скопіювати), то й коштують недешево: від 200 до 3 тисяч у.о.
Закарпаття, Покуття, Галичина здавна славляться своїми народними промислами. І вони тут збереглися. А ось у Криму, виявляється, теж є самобутні таланти. Цей регіон представляв кримсько-татарський художник Мумут Чурлу, який привіз національні килими, ювелірні прикраси, панно, сумочки, вишиті золотом. І в усьому присутні традиційні татарські народні орнаменти.
За кілька годин обійшла всю Україну: із заходу на схід, із півночі на південь. Спілкуючись із народними майстрами, ловила себе на думці: які ж ми талановиті! Але, щоб усе, чим нагородив нас Господь, не занепало, не вмерло, а передавалося із покоління в покоління, потрібна підтримка держави.
– Ми дуже сподіваємося, що нова влада не забуде про нас, – зауважив Богдан Губаль, ткач із Покуття. – Я привіз панно, яке назвав «Наперекір стихії». Дуже вірю у те, що наперекір труднощам Україна стане квітучою, багатою країною. Хай їдуть до нас туристи з усього світу. Ми гостинно приймемо їх і покажемо, на що здатні наші майстри.
Виставку відвідали й іноземці: милувалися, захоплювалися і прицінювалися.