Солов’їні трелі подовжила природа

«Вечірка» просила читачів зробити облік столичного солов’їного населення. Не знаю, як хто, а я вирішила не дзвонити за вказаним номером телефона, а написати.

У нас  на Березняках – просто солов’їне царство. Не кажу про тих, які витьохкують над Дніпром чи озером Тельбин. Йдеться про двори. Всі зелені куточки – їхня територія. Прильоту свого дворового співуна я чекаю щовесни.

Нинішня ж припізнилася й видалася прохолодною. Тому наш соловей задзвенів аж після першої декади травня. І в червні березняківські солов’ї порушили свій «графік». У народі цей місяць називають тихим, бо саме на нього припадає період висиджування пташенят. А цього року солов’ї заливалися від смеркання до світання. Може, тому, що й зелень ще й досі не схожа на літню, а по-весняному яскрава завдяки щедрим дощам і комфортній температурі.

А щодо солов’їних концертів, то я згадала той дивовижний, свідком якого була років тридцять тому. На естраді Першотравневого (нині Маріїнського) парку виступав струнний квартет. Соло вів народний артист України Богодар Которович. Звучала музика Паганіні. Як тільки соліст закінчував музичну фразу, соловей, що примостився у верхів’ї схиленого на естраду клена, довершував її красивим «завитком». І що неймовірно – у тому ж стилі! Коли замовкала скрипка Которовича, а грали інші музиканти, соловей теж відпочивав. Як тільки вступав Которович, птах доповнював його гру своїм співом.