Операція «Гараж»
Якось літнім ранком на вулиці Туполєва зійшлися три друга. Чотирнадцятилітні Юхим з Русланом і на рік від них молодший Андрій. Зайнятися не було чим. Аби згаяти час, хлопці подалися до найближчого комп’ютерного клубу. Біля входу з’ясували, що грошей у них катма. Що робити?
– Пацани, тут недалеко я приглядів кілька гаражів, – зі знанням справи мовив Юхим, – треба туди проникнути, знайти якийсь метал… За нього на приймальному пункті можна виручити певну суму. Вистачить не лише на розваги в комп’ютерному клубі.
Жодних заперечень із уст друзів формальний лідер не почув. Навпаки. Усі були погодилися на такий простий і водночас легкий заробіток. Підлітки спринтерським бігом подолали дистанцію до місця, де на них, як гадали, жде не діждеться грошовита справа. Проте потрапили в кримінальну.
Озирнувшись на місці, нічого підозрілого не помітили. Тож утрьох заскочили на дахи гаражів, що тулилися один біля одного. Вибір випав на той, дах якого видався гнилуватим. Гострозорі малолітні злодюжки не помилилися. Відкинувши верхнього металевого листа, угледіли отвір. Через нього без зайвих ускладнень й мали проникнути до приміщення. Не довго думаючи, Юхим наказав Русланові чатувати біля дірки… Собі ж із Андрієм відвів куди серйознішу й небезпечнішу роботу. За мить хлопці зникли в темряві.
Освоївшись, розпочали огляд. Окрім старенького «Москвича», нічого путнього їм на очі не потрапляло. «Забрати б легковика – удвох не підняти. Та й в отвір, що на даху, не пролізе», – розчаровані невдалою вилазкою міркували юні зловмисники. Хотіли вже тікати од гріха подалі. Аж раптом їхні погляди прикував багажник автомобіля. Підійшли. Кришка піддалася одразу ж. На дні багажника миролюбно покоїлася головка двигуна. Кольорового металу в ній вистачить на трьох. Зраділий Юхим ухопив деталь і передав її в отвір Русланові. Потім виліз сам. За ним вигулькнула голова Андрія…
– Того дня пішов до свого гаража, – свідчив у суді Геннадій Моровик, – узяти болти. Раптом над головою почув гуркіт. Прислухався. Чи, бува, хто не ходить по даху? Але запанувала тиша. Тоді вийшов на подвір’я. На даху гаража мого сусіди Валентина Миколайовича сидів хлопчина. Підліток, не помічаючи мене, дивився кудись униз і комусь доводив: «Тихо й спокійно. Працюйте, хлопці!» З його слів збагнув, що всередині сусідського гаража хтось таки порається. Либонь, з недобрими намірами. Тоді я вигукнув: «Ага, упіймалися!» Опісля на даху з’явилися ще дві постаті. Хлопці, зістрибнувши на землю, кинулись у напрямку будинків, розташованих на вулиці Туполєва.
…Юні злодюжки з переляку заскочили до одного з під’їздів. Ліфтом виїхали на одинадцятий поверх. Аби заспокоїтись, на місці улаштували курильню. Та недовго смакували димом. Ще не встигли повністю зотліти перші цигарки, як за хлопцями прийшов дільничний міліціонер. Про спробу пограбувати гараж сусіда повідомив пильний Геннадій Моровик. Він же знайшов кинуту втікаючими підлітками «москвичовську» головку вартістю 150 гривень. Згодом деталь повернув її господарю.
Наймолодший Андрій був кмітливішим і розумнішим. Уже в першому своєму поясненні хлопець виклав усю правду про «подорож» до чужого гаража. Визнав свою вину й повністю розкаявся в скоєному. А от Юхим із Русланом довго розповідали слідчому небилиці про шістнадцятирічного парубка. Мовляв, це він примусив хлопців дістати з гаража якісь речі, продати їх і мати з того зиск.
14-річний Юхим як організатор невдалої крадіжки опинився на лаві підсудних. Лише там повністю визнав власну вину. Шевченківський районний суд міста Києва визнав хлопця винним за ст.15 ч.2, ст.185 ч.3. Кримінального кодексу України й призначив йому покарання – 3 роки позбавлення волі. Проте од подорожі до зони Юхима врятувала «гуманна» ст.75 ККУ. На її підставі його звільнено од відбування покарання. Протягом випробувального терміну підліток має бути бездоганним у повсякденному житті. Інакше не уникнути йому нар.