У черзі за індульгенцією
Багатьом закарбувалися слова міністра оборони України Анатолія Гриценка: «Не хоче людина служити, то нехай не пхає хабара у військкоматах, а офіційно поповнює бюджет». Призовники, матусі й татусі, бабусі й дідусі одразу ж почали звертатися в різні інстанції, аби з’ясувати, де ж та каса, в якій можна купити (і за скільки) індульгенцію від служби. Людям кортить «поповнити» бюджет. Байдуже, який саме – місцевий, загальнодержавний чи армійський?
Тож, якщо сказали «а», слід, мабуть, казати й «б». Потрібен закон, що відповідав би на запитання: яка саме установа має прийняти від умовного Грицька гроші? Це по-перше. А по-друге, треба визначитися, до якої економічної категорії прив’язати відкупне – до мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму, чи, може, до постійно зростаючих цін на бензин.
Та є одна заковика. Обов’язок проходити строкову закріплено в Законі України про загальний військовий обов’язок та військову службу. Згідно з ним парубки наші таки зобов’язані носити однострої і про відкуп від цього в документі не йдеться.
Нині в Міноборони ретельно вивчають питання, щодо надання призовникам права офіційно платити за відмову від проходження строкової військової служби. Але, як на мене, найближчим часом чекати якихось революційних змін не слід. Судіть самі: на військовому обліку сьогодні перебуває 1,3 мільйона юнаків призовного віку. Цілий мільйон із них мають право на різні відстрочки (згідно з чинним законодавством в Україні 32 умови їх надання). Якщо ж з решти 300 тисяч відняти таких, що з тих чи тих причин не можуть чи мають право зовсім не служити в армії, можна вести мову про 30-32 тисячі осіб. Тобто цю кількість юнаків і було направлено у війська під час весняного призову. Звичайно, серед них є й такі, що могли б назбирати необхідну суму, втім, комусь таки треба й «тягнути» строкову.
Багато питань виникає й через самі відступні. Якою має бути сума? Умовно візьмімо $300. Хто гарантує, що сума хабара в такому разі не знизиться, скажімо, до $200, аби заохотити цим платника? А ніхто!
Одна із граней проблеми – неможливість спрямувати потік «відказників» у єдине русло. Маю на увазі те, що в багатьох випадках питання нелегального відкупу від армії вирішується на рівні лікарів, які виносять вердикт щодо можливості служити тому чи тому призовникові. Відповідальний працівник Генштабу полковник Олександр Заскока, наприклад, не виключає, що за певну винагороду лікар може вписати у відповідний документ відомості про начебто хворобу, яка або дасть право на відстрочку, або взагалі позбавить юнака необхідності йти до армії. За нашими даними, у великих містах ця послуга коштує дорожче, у селі – дешевше. Але якщо Міноборони уже замислилося над легалізацією сплати відступних, варто, очевидно, встановлювати на законодавчому рівні відповідні розцінки.
Втім можу передбачити, що встановлювати ці розцінки і переглядати чинні закони ніхто не поспішатиме. Хоча б тому, що служити комусь до 2010 року треба – що ж буде, якщо всі відкупляться? З іншого боку саме з 2010-го наші військові формування повністю перейдуть на комплектування особовим складом на контрактній основі. Тож і справді, можна не поспішати.
За словами полковника Заскоки, офіційний відкуп від строкової служби практикується лише в Греції і Туреччині. Але якщо в нас до війська потрапляє під час кожного з призовів лише 3 відсотки призовників, то в Греції – 60, а в Туреччині – аж 90 відсотків (там законодавство щодо відстрочок не таке ліберальне, як у нас). Зважте, в Туреччині строкову службу впродовж 1-3 місяців, тобто початкову військову підготовку, повинні пройти навіть ті громадяни країни, які постійно проживають і працюють за кордоном. Якщо ж вони хочуть відкупитися і від цього, автоматично втрачають громадянство своєї країни, а їхня сім’я позбавляється пільг. Такі порядки інсують і в Греції. Суми відкупного постійно змінюються.