Шукайте папороті цвіт
Літо навдивовижу щедре не лише на всіляку зелень – квіти, трави, а й на християнські свята. Івана Купала (Купайла), яке припадає на 7 липня – день літнього сонцевороту, вважається язичницьким, але воно збігається із християнським Різдвом Святого Пророка Предтечі і Хрестителя Господнього Івана. Колись Купалом називали поганського бога земних плодів, якому в жертву приносили хліб, трави. Дівчата плели вінки, вбирали ними себе, а потім пускали їх на воду. Вогонь та вода мають цього дня велику силу.
До нас це народне свято дійшло як таємниче красиве пісенне дійство. Його я пам’ятаю змалку, бо ж самій доводилося вбирати купайло, носити його по селу, плести віночки з польових та лугових квітів. Лишень не ходила до лісу по квітку папороті, яка, за народною легендою, буцімто розцвітає опівночі, і той, хто її побачить, буде щасливим увесь вік. Утім, ніхто з моїх ровесників, сусідів не наважувався шукати ту диво-квітку. Може, тому, що поряд із лісом – цвинтар?..
Івана Купала ми, діти, чекали з нетерпінням і навіть заздалегідь готувалися до цього дня: розучували пісні, визначали, де будемо рвати квіти, у кого вбиратимемо купайло, хто виріже рогача із лози. Останнє часто робив мій дід Павло, на березі біля його хати було чимало верболозу. Зранку-раненько дівчатка вирушали у поле чи до лісу по квіти. Приносили їх оберемками і ховалися у когось у стодолі, аби хлопці не бачили, як прикрашатимемо рогачі. У пучечки квітів замасковували кропиву чи будяка, а поверх них прив’язували цукерки (з-поміж них були справжні й бутафорські, із сирої картоплі).
Увечері, коли в село із пасовища верталася сільська череда, ми виносили купайло на вулицю і співали:
Ой, на Івана
Купайлого
Ходила відьма
до Вального.
На дуба лізла,
кору гризла,
А з дуба впала
– зілля рвала.
Хлопці тим часом сиділи в кущах у засідці й чекали, коли можна налітати на дівчачий гурт, щоб відібрати та розламати купайло. О, сміливцям перепадало від нас, адже ми захищалися кропивою та ще й такою жалючою. То було таке веселе й потішне дійство – біля воріт стояли односельці й реготали. Кожен, хто зірвав бодай один букет з купайла, почувався справжнім героєм, дарма що руки, обличчя пашіли від кропиви. Той букет треба покласти на ніч під подушку, щоб наснилася суджена.
Відтоді минуло вже чимало літ, а на моєму хуторі й досі носять купайло. Учасниками цього дійства бували і мої діти. Нині до цього свята долучилася сільська молодь, яка збирається увечері біля ставка: дівчата завивають купальські вінки й пускають їх на воду, а хлопці намагаються упіймати саме той, який сплела його дівчина. До пізньої ночі тут горить багаття, грають музики, чути спів, сміх.
Подібні звичаї існують у багатьох індоєвропейських народів. Німці, чехи, австрійці роблять опудало на людську подобу, піднімають його на палиці й топлять у воді, серби вішають купальські вінки під дахами хат як захист від злих духів…
У цю ніч росяні квіти, трави мають особливі цілющі властивості. Тож потрудіться нарвати їх. А що стосується квітки папороті, шукайте – може, і знайдете. Я вам щиро цього зичу.