7 липня 2005 року, четвер №121 (17532) останнiй номер RSS
Головна КИЇВ ВЛАДА ТЕМА СПОЖИВАЧ ЖИТТЯ-БУТТЯ КУЛЬТУРА ДОБРИВЕЧІР

 КУЛЬТУРА
07.07.2005

Надихнуло свято Купала


Цілком можливо, що вже до наступного свята Івана Купала українська столиця збагатиться ще однією скульптурною композицією. Дипломна робота випускника Національної академії образотворчого мистецтва Андрія Дерев’янка «Купала», яка поки що «в глині», з часом може стати бронзовою окрасою Львівської площі. Внизу її омиватиме фонтан, створюючи неповторне тривимірне відображення у воді.

Скульптура переповнена символізмом: вродлива дівчина Марена, ніби відлуння купальського свята, пливе на місяці, спускаючи вінки. Вони плавно линуть по її одягу на воду… В роботі є стилізовані складки, виконані під трипільську кераміку. Щоправда, Андрій утримався від переобтяження композиції зображенням різних символів та узорів. Адже символів і так вистачає: дівчина – це символ води; вінки, коло – символ вогню і долі, а ріг символізує силу. Ці трансформовані язичницькі символи привертатимуть увагу й викликатимуть інтерес людей.

Ідея створити скульптуру виникла як відлуння особистих вражень від свята Купала. Скульптору довелося ґрунтовно вивчити символіку, що збереглася в побуті та звичаях українського народу. Андрій вважає своє творіння далеким від соцреалізму, оскільки в ньому багато смислового навантаження, пояснювальних і асоціативних моментів.

Цією роботою опікувався науковий керівник – голова Національної спілки художників України Володимир Чепелик, хоча, згідно з неписаним законом скульпторів, відповідальність за свій твір не варто перекладати на іншого майстра. Спочатку Андрій планував зосередитися на стихії вогню, та в результаті дворічних творчих пошуків (він змінив 25 ескізів) сконцентрувався на стихії води, суттєво змінивши первинний задум.

Як і в багатьох інших скульпторів, у Андрія Дерев’янка все почалося з дитинства, коли він із пластиліну та олова створював солдатиків (до речі, деякі скульптори захоплення солдатиками не полишають навіть у дорослому житті). Радянське дитинство запам’яталося йому «дуже примітивними іграшками», що й спонукало до власних витворів. Дитяче захоплення було закріплене у художній школі та в академії. Щоправда, Андрія не оминули гуртки музики та гімнастики, аж доки мама чітко не переконалася в його художніх здібностях.

Загалом 25-річний Андрій вважає себе скульптором уже 14 років.

– Я роботоголік, бо за роботою в майстерні навіть не встиг вступити до Спілки художників, – зізнається він. – Адже найкраще про творчість розповідає не слава чи титули, а твори.

Іван Данюк


07.07.2005   Відчути вічність…. Духовна музика Європи XXI століття


07.07.2005   100 днів нової «України».


07.07.2005   «Кітка» – це букет пісень.




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.