...І Божий лик на полотні

Сьогодні вишивати ікони особливо модно. Багато майстрів беруться за цю справу, і кожний робить її неповторно. Але ікони, подібної до витворів унікального українського вишивальника Валерія Малиновського, в усьому світі не знайти. Його манера виконання особлива – на один квадратний сантиметр припадає понад тисячу півміліметрових стібків.

... Малесенька мініатюрка, на якій зображено квітку, над нею на дротику прикріплено кружечок розміром півсантиметра, на якому вишите крапчасте сонечко. На перший погляд здається, що це виконано пензлем і фарбами, і лише з допомогою лупи можна розгледіти хрестики. За це вміння ім’я неординарного художника і було занесено до Книги рекордів України.

Хлопчик вишивав рушники

У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки високо цінувалося. Сестра князя Володимира Мономаха Анна-Янка заснувала при Андріївському монастирі Києва школу, де дівчата вчилися вишивати церковні атрибути, одяг для священиків, ікони. А вишивальники-монахи, які шили золотом та сріблом, були особливо шанованими людьми.

Саме ці давні традиції знайшли своє відображення в творчості тридцятишестирічного художника. Валерій Малиновський працює викладачем інженерної та комп’ютерної графіки в Університеті технологій та дизайну, закінчив аспірантуру, пише дисертацію. Вивчає історію церковного одягу, працює над його вдосконаленням із врахуванням національних канонічних традицій.

А починалося все із звичайного захоплення, дитячої забави. Якось вчителька на уроці праці загадала першокласникам вишити як подарунок для мами до 8 Березня серветочку. Нічого незвичного в цьому завданні не було. Кожна хата на Косівщині могла похвалитися своїми рушниками та вигаптуваними сорочками. Схиленою за вишиванням повсякчас бачив Валерик Малиновський і свою маму. Він любив дивитися, як миготить в її руках голка з ниткою, творячи прекрасні візерунки.

– Сину було десять років, коли він попросив дати йому полотна та ниток. Вишив наволочку. Подивилася я, так гарно і рівно нитка лягла, і не скажеш, що дитина те робила. Потім ніби «захворів» на це захоплення. Хлопчаки взимку на ковзанку біжать, а він біля мене з голкою моститься, я рушник з одного боку вишиваю, він – з другого. Минеться, думала тоді я, побавиться та й годі. Але згодом сам вишив сорочку, – розповідає мама художника Оксана Михайлівна. – Ті дитячі роботи я й досі зберігаю, бо вони для мене найдорожчі.

Ікони розмістили… в закутку

Після восьмирічки Валерій закінчив медучилище. Та швидко зрозумів, що медицина – не його справа. Відслуживши в армії, повернувся в рідне село. Працював на різних роботах, а у вільний час, звичайно ж, вишивав. Перша ікона «Ісус Христос в терновому вінку» народжувалася, як дитина, дев’ять місяців. На полотно лягло 13 тисяч хрестиків.

Незабаром талановитого Валерія помітили, його роботи стали виставляти в експозиціях майстрів Гуцульщини. Така виставка одного разу була організована в київському Будинку художника. За браком місця вишиті ікони невідомого майстра розмістили в самому закутку, куди заглядав не кожний відвідувач. Так би й поїхав додому унікальний художник непоміченим, якби не той самий випадок, що здатний кардинально змінити долю. Після виставки у тому ж закутку відбувався фуршет. Професора університету технологій та дизайну Олександра Богушка, котрий відвідав виставку на запрошення друга, вразили роботи Малиновського. Він запропонував хлопцю, який не мав спеціальної художньої освіти, вчитися в столиці. Допоміг вступити на навчання спочатку до Інституту моделювання одягу, пізніше до Університету технологій та дизайну, а потім забрав здібного студента на кафедру, яку очолює.

Герб України і понад сто ангелів

У доробку вишивальника – 176 робіт. Щоправда, у власній колекції залишилося їх близько 30. Інші розлетілись світом – нині вони у США, Канаді, Австралії, Великій Британії, Росії, багатьох церквах України та у приватних колекціях.

Спочатку Валерій Малиновський вишивав традиційним методом, але постійно вдосконалював свою майстерність, намагався втілити у вишивці власні авторські задуми. Якось отримав замовлення від єпископа Сокальського вишити панагію – нагрудну іконку священика високого рангу. Це була дуже відповідальна і копітка робота, бо стібки мали бути не більш як півміліметра.

– Так я відкрив у себе хист до мініатюрної вишивки. Сьогодні це мій улюблений стиль,– ділиться секретами творчості Валерій. – Потім створив мініатюру «Богородиця» («Замилування»), на якій один квадратний сантиметр налічує 1024 стібки. За це я був нагороджений дипломом «Книги рекордів України». Але згодом перекрив цей свій рекорд, вишивши Герб України, що на тому ж квадратному сантиметрі налічує вже 1476 стібків... Можливо, ввійду й до Книги рекордів Гіннесса, бо все це я робив без допомоги збільшувальних приладів, – каже майстер.

Найбільше ж до вподоби Валерію Малиновському вишивати елементи одягу для священиків, мабуть тому, що це тема його наукової праці. Всю душу вклав художник в оздоблення митри для єпископа Михаїла Колтуна. Цю роботу він вважає найдосконалішою з-поміж інших своїх витворів. На головному уборі вишито дев’ять мініатюрних ікон, а обрамлюють його понад сто ангелів. Ніде в світі ніхто не зробив нічого подібного! Заповітна мрія Валерія – створення цілої колекції церковного одягу, який власноруч вигаптує золотом. А поки що він днями просиджує в бібліотеках, вишукуючи по крупинках в рідкісних книгах відомості про походження одягу священиків.

Любить Валерій експериментувати із кольорами. В мініатюрній іконі Іоанна Богослова аж 78 відтінків. Кольорова гама переходить від темного до світлого, що створює особливу енергетику й викликає дивовижне захоплення.

Подарунок Ющенку та Омельченку

«Якби ти жив в Америці або Європі, то був би мільйонером». Таке часто кажуть Малиновському іноземні гості, яких дивують не лише роботи художника, а більш ніж скромні житлові умови майстра. Мешкає Валерій з дружиною Оксаною та грудною дитиною в кімнатці студентського гуртожитку, з якого, до речі, можуть виселити в будь-який час. Гроші для придбання власного житла молодій сім’ї ой як потрібні. Проте унікальний майстер вишитої ікони не має наміру ставити своє мистецтво на комерційний потік. Більшість своїх шедеврів він дарує, бо вважає, що для художника важливо, аби його роботи приносили людям радість. Народна любов – це і є найвища нагорода.

Нещодавно на свято Трійці подарував відбудованому кафедральному Свято-Успенському собору в Полтаві, який було знищено 1934 року, вишиту ікону Паїсія Величковського. Є мініатюра Малиновського і в колекції поціновувача вишивки Віктора Ющенка. Мав намір Валерій піднести ікону Спаса Нерукотворного Папі Івану Павлу II, коли той відвідував Україну. Але на аеродромі «Чайка» працівники спецслужб не допустили художника до понтифіка, бо дарунок не був перевірений на безпечність.

– Тепер хочу від щирого серця подарувати ікону Президентові України, – каже Валерій.

А в дарунок Київраді художник вишив ікону покровителя нашого міста Архістратига Михаїла. Він вважає, що це полотно гармонійно впишеться в інтер’єр мерії. Проте зустрітися з Олександром Омельченком, щоб передати роботу особисто, поки що не вдається.